Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 36 —

жорстоктісь, якою де далі все більше і без жадної потреби переймалися большевики, опозиції проти них булоб тоді ще менше, ніж було.

Не без впливу тих настроїв та під натиском необхідности, узяв і я тоді службу невеликим урядовцем у совнархозі по аґрономічному виділу, де мені було доручено складати популярні аґрономічні брошури українською мовою. Хоч таку роботу зручніще булоб робити у бібліотеці, або у себе вдома, та у большевиків вимагалося, щоб усі урядовці працювали на службі, під доглядом, приходили і відходили з неї в певні часи. Це ані трохи не збільшувало працездатности урядовців, бо вони звичайно тільки проволікали час, а робота посувалася дуже помалу.

Надійшла весна, починався наступ Українців з одного боку, денікинців з другого. Раз-у-раз надходили звістки про їхні перемоги та дальший наступ. Цікаво було спостерігати, як вони відбивалися на радянських урядовцях. У тій кімнаті, де працював я, сиділо їх пять. За виключенням одного, що був начальником, инчі, я певен, не були прихильниками большевицької влади. Не усі вони вірили, та усі хотілиб сподіватися, що большевиків буде побито, та ніхто не важився того появити. З другого боку і начальник-большевик, в міру того як большевицьке