з двох осіб: молодого чоловіка причетницького вигляду з фанатичними очима, у чорному сюртуці, якого він певне не мав звички скидати, лягаючи на ліжко, бо сюртук був ввесь в пуху, і молодої панночки з підвязаною хусткою запухлою щокою. В панночки очевидячки боліли зуби і вона притуляючи щоку до високої стінки крісла та підобгавши під себе ноги, на пів лежала на кріслі.
Поводились зовсім чемно: руку подали, „попрохали“ сісти і назвали товарищем, а тоді почали допит.
— Де служили?
— Не служив.
— Але з чого жили?
— Мав власне господарство…
— Од напруженої уваги брови допитувача піднялися вгору.
— Яке?
— 650 десятин.
— Ого!
— Це було вимовлено многозначно!
— Тоді я витяг з кишені свідоцтво, яке надіслали для мого захисту сусіди селяни і попрохав прочитати, щоб побачили, як я жив з їми.
У свідоцтві за большевицькою печаткою було прописано: „Відносно колишнього поміщика (моє імя) N-ська громада тримається найкращого погляду, яко за поміщика-трудовика й друга народу“. Далі
