Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 4 —
I.

Ще заздалегідь перед другим наступом большевиків у Київі відчувався неспокійний і сумний настрій. Кияне вже мали нагоду ознайомитися з большевизмом і для них природа його, хоч не цілком, але досить була зясована. Але в ці часи народнього божевілля сільська людність не передбачала, яке лихо несе їй большевизм, а ще й до певної міри співчувала йому, і тому армія директорії, не вважаючи потрібним боронити рідний край, або розходилась по домах, або переходила до большевиків.

Не було сумніву, що Київ та і чи не вся Україна дістануться на якийсь час на поталу большевикам, та ніхто не вірив, що ця окупація тріватиме довго. В Одесі стояли французькі війська, з розказу Франції навозилися туди війська грецькі, сподівалися ще й військ сербських, та ще якихсь, — під їх охороною формувалася російська армія.

Тому українське громадянство було заклопотане тоді більше тим, щоб за допомогою Франції, не були знехтовані чи порушені права української держави і народу, але ніхто не повірив би, щоб Франція, та ще після перемоги в світовій війні, капітулювалаб перед больше-