Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 67 —

щоб нікому не обідно, а на гроші розполог зробити з десятини, скільки десятин у всіх громадян знайдеться. В кого більше землі, більше і заплатить.

— Таж з худобою не дожидатимуть, гроші зразу потрібні, а зразу не зберете…

— То нічого, багатіші скинуться і позичуть, от хоч і я частину позичу, а зберете, отдасте.

На тому і стали: гроші наскидали, худобу купили та віддали, а тоді зібрали податок з землі і позичку повернули, ще, як не дуже долічувалися, залишилося з 300 карбованців лишку, так вирішили покласти їх на початок залізного фонду для таких випадків.

Було вже годин з 8 рана, коли ми виїхали до дому. За містечком випередили ми якусь дивну кумпанію, чоловік з 15 інтеліґентів у блузах та піджаках, інтеліґенток у модніх капелюшках, але з граблями та вилами в руках, що зовсім не поспішаючи, жартуючи та й жируючи, йшла кудись за місто. Ми не могли вгадати, що то за люде та машталір пояснив нам, що то комуна йде на роботу. Їм тут з економії клаптя на комуну одрізано, то бачите, як поранилися…

Ще далі за містом побачили ми на шляху досить обідраного добродія, що