Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 71 —

ність його оточення, що, користуючись з його обмежености, впливало в такім напрямі, щоб утворити обставини, сприяючі їхнім грабункам та инчим злочинствам.

Знайомі, що прийшли з Київа, принесли вже сумну звістку про сутичку між Росіянами та Українцями біля Думи. Усі, за малим винятком фанатичних Росіян, відчували, що ся подія віщує безславний кінець перемозі, з такими труднощами здобутій, та що звільнення од большевиків не триватиме довго.

Та большевики так усім осоружилися і радість була так безмірна, що се почуття забивалося інчими. Хотілося вірити і люде вірили. Громадянство не зразу розібрало становище. Молодь лавами записувалася в добровольці, у Київі, казали, їх записалося 30 000. Не вважаючи на конфлікт коло Думи, не вважаючи на антиукраїнський декрет Денікина, записувались навіть дехто з людей українського напрямку. Селяне теж, хоч не цілком були задоволені, але годилися на обмеження своїх аґрарних вимог і зразу ставилися до денікинців миролюбно, але сі дуже скоро зуміли все те розвіяти „яко дим“…

Підчас другого приходу на Україну, большевики перебували тут значно довше, як за першого і встигли спроневіритися селянам. Селяне переконалися, що боль-