Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 73 —

сваволі москалів. Про те, коли я подарував тому чоловікові кільки штук верб на покрівлю, декільки селян докоряли мені „на що я подарував такому“. „Сеж що ні є на найлихіщий чоловік, ворог-большевик“.

Я відповів, що насамперед того не знав, по друге большевик він мабуть несправжній, мабуть заморочили чоловікові голову тай вже, а нарешті треба в біді і ворогові помогати…

— „Ні, яб так не зробив“, одказали мені. Голови йому ніхто не заморочував, а поквапився на легкі заробітки. Тай що йому за біда, думаєте, він зігнувсяб, купивши оті крокви? Хиба він мало за большевиків насмикав. В його тепер певне є більше, ніж у вас.

Більшість бідніших селян у нас на Лубенщині в ті часи мріяли про Петлюру, багатіщі та хозяїновитіщі за Гетьмана. Од одного селянина і не дуже багатого (мав 4½ десятини), та статечного господаря, мені довелося почути такі слова: „Воно і сором сказати, а з усіх тих військ, що тут були, найсовістніше поводилися, оті чужі люде, Німці.“ Що до денікинців, то, хоч вони і були селянам чужі, і хоч перемога їхня будила в селянах деякі сумніви, про те стріли селяне їх одразу без ворожнечи, навіть з деяким співчуттям, саме через те, що больше-