Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 74 —

вицький лад надто вже осоружився, але денікинці поставилися на селі так, що дуже швидко селянство зненавиділо їх і ненависть та зростала навіть не з дня на день, а з часу в час, і в вечері була вже навіть дужчою ніж вранці. „Ми зустріли їх, казав один селянин“ їй Богу таки без ворожнечи, думали, не наші вони, та хоч большевиків здихаємось та порядок буде, — так не можна терпіти, щож се за порядок?! Се ще од большевиків гірше!…

Цим миролюбним відношенням людности до денікинців пояснюються їхні великі військові успіхи з початку їхнього наступу, те що в короткий час вони встигли відсунути большевиків аж до Орла. Засліплені побідами денікинці того не зрозуміли, і всі успіхи віднесли на свій карб, а втративши останні симпатії в людности, мусіли ще швидче усуватися перед большевиками, як наступали. Спробую дати хоч деякий матеріял для з'ясування складних і численних причин раптового розбиття Денікина.

Денікинці прийшли до Київа з виразно зазначеним антиукраїнським настроєм. Такий настрій був не тільки серед їхнього штабу, а і серед багатьох офіцерів денікинської армії, заведено не у всіх, бо в армії було багато, хоч не свідомих, Українців по походженню, набраних підчас посування армії по Україні.