Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 82 —

ціональної одрубности та бажання самостійности державної, треба було, щоб він відчув своє національне почуття ображеним, себеж самого на користь иншої нації покривженим, та побачив, що той лад, яким хотів би жити, не може в себе запровадити, через перешкоди иншої нації. Відношення до нас з одного боку денікинців, а з другого большевиків (і саме найдуще останнє їхнє сьогоразове панування) найбільше спричинилися цьому процесові, та тоді він ще не був викінчений, а пробува у стані творення.

Найдуще розпалило невдоволення в селянах не розпорядження центрального уряду Денікина, а поводження представників місцевої влади, офіцерів та москалів армії Денікина, їхні грабунки та насильства, зневажання їми людських прав та гідности селян з одного боку, та те презирство, яке почували до їх селяне за таке їхнє поводження, за цілковиту нехазяїновитість, за байдужість до державних та громадських інтересів і т. д.

Центр денікинського уряду спроневірився селянам не так своїми законами, як тим, що посилав на місця невдалих представників влади, подавав такі гасла і плекав такі погляди в армії, які виховували в їй вороже відношення до людности та заохочували до усяких зловживань.