Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/88

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 87 —

перевернули усю господу, наробили глуму, потрощили замки, і випорожнивши усі схованки до решту, вивезли його добро на 3 хурах, навантаживши так, що коні ледве рушили з місця. Синяговський вперше прийшов скаржитись з повною вірою, але ходив, ходив і, не знайшовши оборони, де далі ставав чорніший од хмари. Він не тільки був ображений, не тільки втратив те добро, що в його забрали, він втратив надію, що большевики не повернуться, не заберуть і землі, та не пустять його на чотирі вітри. „Прийшов ти большевиків шукати, то й шукай“, спорився один чоловік з москалем, „а чогож ти мерщій до мене у гаманець зазираєш хіба там большевик сховається?“

А москалі робилися де далі все нахабніші. Траплялися випадки, що з людей, які поприходили з далеку, коли почалися вже осінні холода, здіймали силою серед базару чоботи; москалі почали грабувати не тільки по дальших селах, а і там де жили, де кожен їх знав, або міг признати. В самій Оріхівщині 4 москалі з тих, що жили на цукроварні, себ-то за 2 верстви, ограбували чоловіка та поранили його шаблею. Син його вистежив, куди пішли грабіжники і прийшов до полковника, який жив у моїх горницях, прохати, щоб поїхав до цукроварні зробити слідство, бо і сам покривжений і люде признають