арештований, та сидів у вязниці дуже довго. Кожен Українець, якому доводилося входити в які небудь стосунки з Росіянами в українській справі мусів дожидати образи, бо мало не кожен з Росіян тішився, щоб сказати, чи зробити щось прикрого тому, хто вважав себе Українцем.
Не маючи власної сили, Росіяне могли так поводитися тільки спіраючись на Французів. Одного їхнього слова булоб досить, щоб прим. полегчити становите українських полонених, а треба було стратити зо 3 тижні тільки на те, щоб одержати дозвіл передавати їм страву й білизну, та здобути право лікарської допомоги. Я радий зазначити тут один виняток з посеред російських орґанізацій, що до відношення до Українців. Російський Червоний Хрест все ставився до нас з відповідною чемністю і в інтересах діла визнавав можливість спільної праці. Він видав нам деякі найпотрібніщі лікарські матеріяли і закликав мене як представника Укр. Чер. Хреста на засідання Червоних Хрестів, які тоді були в Одесі.
Тимчасом большевицькі війська наближалися. Зайняли Київ, зносини з їм перервалися, а згодом дійшли і до Херсонщини. Між тим кількість добровольчої армії не збільшувалася, в самій Одесі бідніша людність не кри-
