Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/95

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 94 —

війська, яке перебуватиме у повіті, було передано земству. Земство зобовязувалося постачати все потрібне по дуже низьких цінах з очевидною втратою для себе, але військовим те не подобалося і відповідь все відтягалася, а коли з великими труднощами здобули згоду начальства, денікинці почали вже відходити.

Отже як і в селянстві революція виявила два протилежні типи: один хозяїновитий, що обстоював за власність, не йшов на грабунки, згоден був задля спокою і порядку на компроміси, другий руїнницький. Таксамо ті два типи виявилися і серед нашого панства та інтеліґенції, і революційний і контрреволюційний: один дбав про заспокоєння, про державні інтереси та збудования держави, другий грабував, шарпав, насильничав та ні за які державні інтереси і в голову собі не клав. В обох верствах сей руїнницький елємент на жаль був активніщий, здіймав найбільше голосу, вилазив на перед, часто захоплював владу, а в денікинському війську він ще був значно збільшений чужими російськими людьми, що складали значну його частину.

— Ви побачите, — казали селяне, — вони тут довго не всидять. Он у попівських лісах (великі ліси на горішньому, зритому глибокими ярами березі річки Хорола, верстов 15—20 вище Миргорода,