Узо́р — орнамент виконували не на всю величину килиму за рядом, тільки відповідно до повтореня узора „рапортами“. Такий один спільний для всього килиму рапорт виконували мастями на належних місцях, а незароблені місця виповняли иншими належними рапортами. Тож тканя йшло не рівнолегло до краю килима, лише віддільними мастями, відповідно до замислу і бажаня ткача. В наслідок сього на старинних килимах уток тла йде не рівнолеглими поперечинами, а скісними хвилястими рядами, що часто перегороджуються і входять один у другий. Через те при ріжних відтінях ниток виступає більша мистецька принада лагідно ріжноманітного тону тла. Се вмисне, а не випадкове перемішуваня ріжноі сили окрашених ниток свідчить за велике мистецьке чутя людових майстрів. — Тла правильного утка з рівно окрашених ниток, мимо ріжнобарвного орнаменту, викликають вражіня тяжкоі одноманітности, яка гнете нас в килимах 2-оі половини XIX. в. з часу упадку килимарства і особливо в килимах теперішнього фабричного виробу. Правда, що давній спосіб нерівномірного тканя давав завсе однобоко дещо скривлену й стягнену площу в килимах для долівок, лавок і стін, але в килимах — скатертях з сітковою сполукою утків сеі недостачі не було.
Ниткою утка обводять основу з одноі і другоі сторони (рис. 1), подібно як хворостом оплітають кілки плота і осаджують ткань гребенем; уто́к виходить двосторонній і зовсім однаковий. Із сим дуже старим і очивидно скрізь розповсюдненим способом тканя стрічаємося і в первісних народів Африки, Австраліі і Америки.
Але крім сього способу на Поділю та в Полтавщині иноді стрічається ще спосіб роботи на лежачих кроснах, з яких виходить ковер однобічний, в якому оборотна сторона по контурі орнаменту йде вузлами, подібно як у кавказських сумахах.
Галичина, деколи західна частина Поділя і Бесарабія виробляли на ткацких станках. В сих килимах уто́к орнаменту і тла робиться одночасно вповні рівнолеглими рядами і тому при загальному убожестві красок іх геометричного орнаменту сі килими є одноманітні, нудні і взагалі виявляють у виробців тільки рідко мистецьке почутя.
Крашеня вовни грало вельми важну ролю в килимарстві, бо ходило за гарні тони і тривкість барв, які би давали бажаний мистецький образ і не линяли ані на сонці, ані в воді. Тому то вовну красили виключно ростинними красками, що дають незрівнану яскравість, чистоту і мягкість тона. Уживані від якогось часу краски — анілінова і алізаринова — слабі, линючі і змінні у відтінках, та не тільки що псують вовну, але й не можуть дати тоі ніжноі краси і гармоніі ріжноманітних барв обробленого поля килиму, яке ціхує усі давні килими з вовни, окрашеноі ростинними красками.
Краски до крашеня вовни приготовляли ось з таких ростин: ясну жовту з цибуляноі лупини, а дуже ярку жовту з ягід крушини в алуновій і циновій протраві; темно-жовту з гречаноі луски або ягід крушини. — Усі відтінки червоноі краски, починаючи з ясно червоноі, аж до темно-буроі діставали з червця (Coccus illicis), комахи кулистоі форми фіолетно-чорноі краски, що живе на листю дуба, яку збирали і сушили в місяці юню — червні. Крім сього вирабляли червоні краски деколи з коріня марени (крап — Rubia tinctorum); коріня збирали
