Сторінка:Володимир Самійленко. Україні. Збірник поезій 1885—1906. 1906.pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Здавалась ти веселою, ясно́ю,
Мене твій вид веселий чарував.
Тодї я ще душею молодою
Про муки тайнії твої не знав ;
Тепер же бачу я твої страждання,
І ще зросло моє к тобі кохання.

Прийми-ж мої піснї як дар малий
Великої і вірної любови!
Що зможе дати мій талан слабий
В скарбницю любої твоєї мови,
Він певно дасть, і знай, що в час страшний
Твій син тобі не пожалїє крови,
І що не спинить страх усїх погріз
Моїх пісень, моїх за тебе слїз.

30 серпня 1888 р.

Друковано: »Правда« 1888, річ. XIV, стор. 56—57; »Акорди«, Львів 1903, стор. 174—175; »Досвитни огни«, Київ 1906, стор. 321—322.


Же́но! гдѣ суть, иже важдаху на тя?
Ни кій же ли осуди? Она же рече: никто же,
Господи! Рече ей Іисусъ:
ни азъ тебе осуждаю.
Еванг. Іоанна, гл. 8 ст. 10—11.


ГРІШНИЦЯ.

Твій знївечений вид, позападалі очи,
Де обвели свій слїд прожиті грішно ночи,
І безсоромна річ, і навісна хода —
Все те гидливости в минї не прокида.

Я не жахаю ся, мов гадини якої,
Тебе, принижена, занедбана всїма!