Сторінка:Володимир Самійленко. Україні. Збірник поезій 1885—1906. 1906.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Нема в моїй душі к тобі зневаги злої
І слів докірливих на язицї нема.

Мене великий жаль і дума обіймає
Про молоде життя, що марно пропадає;
Оповіда менї твій помарнїлий вид
Про те, як не з добра ти занедбала стид.

Як горе — й не одно — твої дївочі літа
Спіткало, й ти його стерпіти не могла,
Бо молода була, не бачила ще сьвіта.
І ти шляхом гріха заплющившись пішла.

Недоля зла тебе в страшну безодню пхнула;
Упала в неї ти, упала і забула,
Чи є відтіль назад надїя вороття
До щастя першого, до чесного життя.

І думку навіть ти про те від себе гнала,
Шукала забуття, а думка мимохіть
З самого дна душі марою виринала, —
І довго не могла ти серцем зачерствіть.

Але тепер ти вже загинула на віки,
І шкода так тебе, занедбана всіма!
Росте в моїй душі до тебе жаль великий,
А слів на язицї докірливих нема.

1884 р.

Друковано: »Складка« Альманахъ року Божого 1887-го. Харькивъ, ст. 42—43; »З поезій В. С—а«, Кіевъ 1890, ст. 12—13; »Викъ«, ч. I. Кыивъ 1902, ст. 427; »Акорди«, Львів 1903 ст. 177-178; »Розвага« (укр. декляматор), Кыивъ, ст. 113—114.