Сторінка:Володимир Самійленко. Україні. Збірник поезій 1885—1906. 1906.pdf/22
Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Нї, не хочу більш терпіти
На землї неправди злої!
Хай же смерть мене сховає
Від наруги навісної!
Напишу останнї вірші,
Та тодї із мосту в річку…
Як? в мої чудовні твори
Лойову вгорнули сьвічку!
Напишу я в заповітї:
Хай сховають мене в полї,
Хай високий хрест поставлять,
Щоб виднївсь на всїм роздолї.
На хрестї-ж, на вічний спомин,
Мідну хай прибють табличку
І напишуть: „В його твори
Лойову вгорнули сьвічку“.
1886 р.
Друковано: »Зоря«, 1886, стор. 107; »Складка«, альманах Вл. Александрова з 1887 р., Харків, стор. 221–223; »Зъ поезій В. С—а«, Кіевъ 1890, ст. 34–36; »Викъ«, т. I. Кыивъ 1902, ст. 436–437; »Розвага« (укр. декляматор), Кыивъ 1905, ст. 475–476; »Досвитни огни« (укр. декляматор), Кыивъ 1906 р., ст. 400–401. До сеї пєси уложена музика М. Лисенка (В „Складці № 1.).
АКРОСТИХ.
У мене є одно кохання,
Котре не зраджу я во вік;
Росло воно не день, не рік,
А і зо мною виростало
І квіткою рясною стало…
Не одцвите моє кохання,
А буде в серцї до сконання.
