РАНОК.
Зорі меркнуть і гаснуть; хмарки у вогнї;
Біла пара в лугах розлягаєть ся;
По блискучій водї, по густій лозинї
Червоняста зоря розливаєть ся.
Тиша, безлюдь навкруг. Очерет наче спить;
Ледви мрієть ся стежка росяная;
Кущ зачепиш плечем, і на вид тобі в мить
З листя присне водиця срібляная.
Зворушив ся вітрець, воду зморшками вкрив,
Прошуміли качки й геть полинули.
Десь далеко-далеко дзвінок зазвенїв…
У наметах рибалки прокинулись,
З кіля невід зняли, в човни весла несуть…
А на сходї горить — розгараєть ся…
Пташки сонечка ждуть, пташки пісню ведуть,
І стоїть собі гай, усьміхаєть ся.
Ось і сонце встає, понад полем блищить,
Десь за морем ночівлю покинуло,
На лани, на луги, на верхівля рокит
Течією блискучою ринуло.
Йде за плугом орач, пісню тягне йдучи, —
По сназї йому все обважливе…
Не боли ти дуже! від турботи спочинь!
Здраствуй, ранок, та сонце вродливе!
Друковано: »Зоря«, 1886, стор. 227.
