Сторінка:Володимир Самійленко. Україні. Збірник поезій 1885—1906. 1906.pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ЕЛЄҐІЇ.

I.

„Як ви щасливими можете бути й веселими завжди,
 Бачивши стільки круг ва́с зовсїм нещасних людей?“
Так до щасливих говорять нещасні, а ті одрікають
 „Право на щастя дає́ на́м і природа сама.
Гляньте на боже створіння, яку неоднакову долю
 Має кожнїсїнький звір, мають дере́ва й квітки!
Той звір має що їсти, а другий од голоду пухне;
 Дерево инше цвите, друге-ж на скелї засхло́;
Так теж і квітка цвите, коли инші круг неї зав'яли,
 Бо хиба винна вона в смерти тих инших квіток?
Правда, щасливі в природї і доля й недоля змішалась,
 Люде-ж самі на землї єсть тільки частка її;
Та памятайте одно, що природа глуха і бездушна,
 Чистії-ж душі людей жити для других хотять.
Той тільки, хто для нещасних зробив скільки міг і не менше,
 Хай веселить ся, як зна, хай і танцює й співа́.

II.

Ті, що нїкого не люблять, бо серце глухе в них, холодне,
 Кажуть, що буцїм вони́ хо́чуть кохати ввесь сьвіт.
То-то просторі серця! Там і кожному знайдеть ся місце!
 Тільки я в серцї такім місця не став би шукать.
Кажуть вони, що працюють для цїлого сьвіту одразу.
 Де-ж той народ на землї, котрий з них має користь?
Хай тільки кожний обробить своє невеличкеє поле,
 І зацвите вся земля цьвітом хорошим, рясним.
Кожний працює нехай хоч для рідного тільки народу, —
 І всї народи землї будуть щасливі тодї.