ЕЛЄҐІЇ.
„Як ви щасливими можете бути й веселими завжди,
Бачивши стільки круг ва́с зовсїм нещасних людей?“
Так до щасливих говорять нещасні, а ті одрікають
„Право на щастя дає́ на́м і природа сама.
Гляньте на боже створіння, яку неоднакову долю
Має кожнїсїнький звір, мають дере́ва й квітки!
Той звір має що їсти, а другий од голоду пухне;
Дерево инше цвите, друге-ж на скелї засхло́;
Так теж і квітка цвите, коли инші круг неї зав'яли,
Бо хиба винна вона в смерти тих инших квіток?
Правда, щасливі в природї і доля й недоля змішалась,
Люде-ж самі на землї єсть тільки частка її;
Та памятайте одно, що природа глуха і бездушна,
Чистії-ж душі людей жити для других хотять.
Той тільки, хто для нещасних зробив скільки міг і не менше,
Хай веселить ся, як зна, хай і танцює й співа́.
Ті, що нїкого не люблять, бо серце глухе в них, холодне,
Кажуть, що буцїм вони́ хо́чуть кохати ввесь сьвіт.
То-то просторі серця! Там і кожному знайдеть ся місце!
Тільки я в серцї такім місця не став би шукать.
Кажуть вони, що працюють для цїлого сьвіту одразу.
Де-ж той народ на землї, котрий з них має користь?
Хай тільки кожний обробить своє невеличкеє поле,
І зацвите вся земля цьвітом хорошим, рясним.
Кожний працює нехай хоч для рідного тільки народу, —
І всї народи землї будуть щасливі тодї.
