Сторінка:Володимир Самійленко. Україні. Збірник поезій 1885—1906. 1906.pdf/32
Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Поет живе! Ми слухаєм його:
Ми чуєм заповіт його сьвященний —
Учити ся, кохати край стражденний,
І не цуратись рідного, свого.
І всї ми, скільки є, в душі своїй
Клялись тих дум не зраджувати зроду,
І справдимо ми заповіт сьвятий, —
Поет живе в серцях свого народу!…
25 лютого 1888 р.
РОСИЙСЬКА СЕРЕНАДА.
(Виконуєть ся з акомпанїментом балалайки).
Нащо здалась нам культура, Нащо новії думки?
Є в нас широка россійська натура, Є в нас міцні канчуки.
Нащо здалась нам просьвіта, Нащо ідеї нові?
Тисячу років без них пережито, Ми-ж іще й досї живі.
Нащо нам дбать, щоб признали Скрізь у Европі нам честь?
Є в нас мінїстри, князї, ґенерали, Батюшка-цар у нас єсть.
Ми не рвемось на свободу Й другим її не дамо,
Бо ще Крилов написав, що народу Воля — найгірше ярмо.
