Сторінка:Володимир Самійленко. Україні. Збірник поезій 1885—1906. 1906.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

менше прочутого і прожитого самим поетом. У Самійленка кождий, навіть найслабший вірш продуманий основно, кожда строфа стоїть для себе як орґанїчна цїлість, нема в них повторень і перемелюваня пустої полови і від разу чуємо, що се говорить не лише талановитий поет, але також розумний, осьвічений чоловік, говорить серіозно, про річи, які наболїли у самого і неначе самі просять ся на уста. Можна не згоджувати ся з його поглядами, сперечати ся з ними, але від першої хвилї маємо вражінє, що читаючи вірші Самійленка чуємо слова чоловіка поважного, а не пусту гру слів.

Талант Самійленка якось, так сказати, не розвивав ся доси. Він від разу виступив готовий і від разу виявив головні прикмети своєї душі: поважну задуманість і сатиру підправлену золотим українським, добродушним, а не гризким гумором. Отсей гумор, що немов усьміхаєть ся крізь сльози, се одна з найвизначнїйших прикмет нашого поета. Він і тут не гонить ся за зверхнїми ефектами, не полює на сензацію, говорить по просту, нераз аж нїби наївно, але ми так і бачимо, як його очи сьміють ся, а на устах висить вираз: „Я-ж вас усїх розумію наскрізь!“

Отся книжечка, що містить у собі весь 22-лїтнїй поетичний доробок Вол. Самійленка (крім його драматичних творів, одного оповіданєчка та перекладів із Молїєра та Данта), повстала головно заходом і працею д. М. Мочульського, який не пожалував труду переглянути всї доступні йому галицькі й українські виданя, де в роздріб друкували ся поезії Самійленка, позводити з них копії, усталити дати їх написаня та вказати, де що було друковано, і надто перевести переписку з автором що до делїкатного питаня, які псевдонїмні та