Та й пішла до царського двору.
Приводять її до царівни.
Та на неї дивиться згорда:
„А чого вам, госпосю, треба?“
— Так і так, — відказує жінка: —
Єсть у мене синок-сокільчик,
Да такий хорошень — не сказати!
Чорнобривий, ставний, як кленочок.
Ще й до того багатий кріпко.
Чи підете заміж за нього?“
Відказала красуня-царівна:
„Чому б не піти, як хороший?
Тільки знаєте що, бабусю:
Нехай син ваш поставить до завтра
Отакий двірок, як у мене,
А тоді щоб од мене до нього
Золотий місток простелився,
А на тому містку, обабіч,
Коли будемо йти вінчатись,
Нехай яблуні процвітають,
А як станем вертатись додому,
Щоб і яблука вже поспіли.
Під мостом нехай море плеще,
А на морі кахкає качка“.
Вернулась мати додому.
