„Язиче, язиче! Лихо тебе миче!
Як прийшло махом, так пішло прахом“.
Тоді сіла царівна в карету
Та й поїхала знов до батька,
А з маєтку її чоловіка
Тільки кіт лишився та коник.
Кіт негайно югнув по сусідах,
Де хліба накрав, а де м'яса,
Доліз до хазяїна, каже:
„Не журіться, я й ще добуду“.
А той крізь сльози: „Мій котику вірний!
Ти достань мені тую тростку,
Що я нею владав на волі,
От тоді в мене хвалений будеш“.
Кіт відказує: „Лиш не плачте“.
Перебіг до коня та й каже:
„Ідьмо, коню, в царівнине царство
Чудесної тростки добувати,
Із стовпа хазяїна визволяти!“
Бистрий кіт — та й кінь не плохута:
Так і кинувся: „Гайда! Їдьмо!“
Кіт йому зараз плиг на спину
Та й помчали — не можна швидше!
Як прискочили в друге царство,
Кіт давай там мишей давити.
