Сторінка:Володимир Свідзінський. Поезії. 1940.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Іду я знову — зустрічаю осінь.
Осінь проживає па галяві мерзлій,
Кругом двора золоте вір'я.
Сама осінь ходить по подвір'ї,
Підіймає руки в пломенистих рукавах,
Обертає вітром, як великим колом.
— Осінь, осінь, де моя голубка? —
„Ходи до мене, стань під рукою,
Як тебе кину на дурний вихор,
Забудеш ходити, голубки питати!..
Сонцю леліти, рікам шуміти,
Мені, осені, хороше гуляти,
А потужному дубові довгий вік,
А опалому листю зойк та зик,
А твоїй голубці тихо лежати,
В янтарні очі тьми набирати…“

 1933