стиною наших людей. Друга частина пішла до місцевих поляків у селі, що теж мали багато оружжя від своїх „браці”. Очевидно, як вони побачили нас, майже всіх озброєних, без найменшого спротиву віддали всю зброю, яку мали.
Ми всі подалися в ліс, до нашого табору.
13. вересня.
В середу рано польська банда почала палити Селуксело, присілок села Грабівця, біля Стрия. Обережно підійшли ми під перші хати. Ми рішили виперти польську банду з села. Почалася стрілянина. Впало два поляки, а один був ранений. У нас було двох ранених, один Г. Ч. з села К. в лівий бік живота, другий гранатою. Першого раненого віднесли до села К. Другий ще пішов сам.
Із Селуксела мусіли ми відступити, бо полякам прийшла поміч із Стрия.
Перед собою мали ми рівне і чисте поле, що простягалося більше кільометра. За нами безупинно стріляли поляки з кулеметів. Чудом вдалося всім нам перебігти під градом куль, ніхто з нас не був навіть ранений. Щойно в Колодниці я перевязував рани товаришеві, раненому гранатою. Звідсіля відійшли всі до табору, залишаючи лише мене з десятьома людьми на стійках. Стійки були розставлені на краю села й на горбку. Вони мали за завдання стерегти, щоб із Селуксела не прийшли польські банди.
