нас окружити. Наша команда рішила перенести наш табор у глибину гір. Це мабуть звільнювані нами ляцькі вояки повідомляли своїх про наше місце постою. Висилаємо наперед розвідку, відтак забезпечені та криті розстрільною, йдемо всі — партизани та наш цілий табор. Ми мусіли перейти дорогу, що сходилася зі скільським гостинцем. Туди переїздило постійно військо. Чолова розвідка, в якій крім мене були сотник Омелянович, боєвий четар Іваницький (прибрані ймення), Шляхтич і кількох роєвиків, одержали приказ негайно вирушити вперед та очистити шлях для переїзду табору.
14. вересня.
Гостинцем дійшли ми до густого ліса. На нас з розгоном їхав згори віз. Ми розскочилися до ровів та з крісами у руці ждали, коли віз вирівняється з нами, або коли пізнаємо — хто їде. Іхали стжельци, що хоч побачили нас не могли вже завернути, бо віз розігнався з гори. Вони позіскакували з воза. Ми були майже всі озброєні в кріси й револьвери, а вони не мати ані одного кріса, тільки револьвери, тому їх стріли нас не сягали. По короткій перестрілці стжельци втікли, залишаючи одного раненого й навантажений віз. На возі була скриня амуніції до французьких крісів, машина до писання, три ровери й багато іншої добичі. До того кожний втікач залишив наплечник з військовим вирядом. Здо-
