щоб він пеерконався, хто це світить, освічує собі дорогу, перехід кладкою. Хлопчина побіг скоренько в напрямі світла, відважно підійшов, та побачив, що це був мій знайомий, за яким ми якраз шукали. Порозумівшись із ним, ми могли вже вернулися до наших товаришів, що зістались й ждали на нас перед селом.
По короткому часі нетерпеливого дожидання прийшов поворотом мій товариш з дівчатами, що принесли нам молоко і хліб. Скоро ми повечеряли та ще скорше рушили в дальшу дорогу. Місце нашого нічлігу було далеко за селом, під лісом в одного господаря. Довідавшись, що ми українські партизани радо він згодився нас переночувати. Хотів теж нас угостити, але ми подякували тому, що ми вже по вечері. Сотник Омелянович передав мені нагляд над нашою частиною та поклався спати разом із бойовим четарем Іваницьким і Шляхтичем.
Я розставив стійки, але що пів години зміняв їх, бо хлопці були дуже втомлені.
15. вересня.
Над ранком заступив мене один з друзів, я вже ледве на ногах держався. Та не довго тривав мій сон, по кількох хвилинах мене збудили. Що діялося? Невідомо! Був свисток із першої стійки, що стоїть на дорозі в село. В трійку скорим ходом пішли ми туди, щоб на місці провірити. Це при-
