Сторінка:Воля. – 1919. – Т. 4. Ч. 1-4.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

до тепер оре землю деревляною сохою і з нечуваною впертістю тримається прастарих навиків. На його не впливає навіть сусідство вище розвиненого українського селянина. Московський селянин хвалить білені українські хатки, українську чистоту в убранню, в їжі і в мешканнях, але їх сам не вводить і дальше живе серед бруду в своїх „ізбах“, брудніщих і більш вонючих, як українські хліви для свиней.

І на большевицьку революцію треба в дійсности дивитись не як на революцію, але як на контрреволюцію. На кожну революцію треба дивитись, як на напруження сил інтеллєкту. Революцію в історії людства усе робив інтеллєкт, котрий зрозумів, що матеріалістичний розвій призвів до переміни соціального укладу життя.

Московський народ, який прийняв большевизм як нову форму тиранії, підчас так званої большевицької революції прямо зненавидів свою інтеліґенцію і почав її ліквідувати і тим самим зводити цілу націю знову ж таки до одного рівня варварства. Все, що інтеліґентне, уважалося московським народом за буржуазне і контреволюційне. Навіть голодоморів, народних учителів, котрі набули деякі фрагменти знання, вважається буржуями і контреволюціонерами тільки для того, що вони інтелектуально стоять вище загального варварського рівня.

Звичайно, що на сірім тлі московського стада виростають могутні постаті, які відзначаються незвичайною, майже надлюдською волею. Московська історія — це історія сильних волею індівідуальностей, під командою котрих ішов весь московський народ, Іван Грозний, Петро Великий, Катерина II., Павло І., Александр І., Микола І., і Лєнін, це — представники автократичної ідеї в найчистішім її виді, — це типові большевики, коли на большевизм дивитись не як на соціялістичну, але як на політичну теорію. Всі ті большевики, люде сильної волі, обмежували до крайности свободу одиниці і свободу думки. На Московщині ще немає значіння право людини, приняте Західньою Европою ще з часів французької й англійської революції, — не має навіть реліґійної толєранції, бо московський народ, коли і був зачіплений реліґійним рухом, так цей рух був контрреволюційний, а не революційний Звідціля, московська національна душа є прониккута догматизмом і простолінійністю думання, а відома річ, що саме доґматизм, з яким бореться людський інтелект, є тормозом для поступу і для культури. Тож перемога цього варварського народа, який на протязі цілої своєї історії опірався поступові і культурі і неначе національній скарб зберігав свою неволю, свою темноту, своє варварство, була би нещастям для цілого людства. Проти носителя цього північно-східнього варварства треба поставити в інтересі цілого людства барієр народів, котрі стояли від віків під впливом середземно-морської культури. Варварському сходові, котрий в цілій історії людства ніколи нє хотів приєднатися до родини культурних народів і завсігди опірався здобуткам людської культури, треба протиставити культурний