Т. 4. Ч. 2.
Відень, 11. жовтня 1919.
А. Хомик.
Москалі були ідеольоґами славянофільства, славянського об’єднання. Звичайно, славянофільська ідея в розумінню Москалів була ідентичною з автократичною державною ідеєю. Ще Пушкін сказав, що всі славянські річки повинні злитися в „русскім“ морі. Було отже від самого початку у Москалів змагання не тільки об’єднати всіх Славян в одну величезну державу, але їх всіх зрусифікувати, щоби таким чином між всіми Славянами затерлися всякі індівідуальні ріжниці.
В 19. століттю Славянам жилося дуже зле. Балканські Славяне тільки щойно визволювалися з під турецького ярма не без підмоги Росії, австрійські стогнали зразу під централістичним австрійським, пізніше під конституційно-олігархічним гнітом. Проти цього гніту вони протестували, боролись з ним, і в процесі цеї боротьби у них росла національна свідомість і національна культура. Як отже бачимо, політичне становище Славян в Европі було того рода, що славянофільська агітація навіть в московськім дусі, в дусі створення загальнославянської держави, на чолі якої стояв би „русскій“ народ, могла і мусіла мати успіхи, не дивлячись на її утопійність. Славяне, денаціоналізовані і гноблені неславянами, думали, що переміна чужого ярма на братське московське принесе їм велику користь.
Тільки Поляки і Українці опірались тій славянофільській агітації, але оба ці народи робили це з инших мотивів. Поляки, серед яких популярною була і є месіяністична думка, не відкидали всеславянської ідеї a limine, тільки уважали, що провід в славянськім світі належиться їм, а не Москалям. Колиж одначе старе славянофільство Каткова, Погодіна і Хомякова улягло ревізії і вилилось в форми неославізму, котрий давав вже поодиноким славянським індівідуяльностям національним деякі концесії і котрий поклав собі за програму об’єднати Польщу під берлом московського царя, то Поляки дуже скоро покинули свою прінціпіяльну ворожнечу проти славянофільської течії і взяли участь у всеславянськім з’їзді в Празі 1908 р. Українці одначе, котрі як окрема нація були визнані тільки
