австрійським урядом, в тім з’їзді участи не брали і стягнули на себе гнів цілого славянського світу, котрий їх називав зрадниками Славянства. Всі Славяне, особливо Чехи, називали нас ґерманофілами, а навіть ішли так далеко, що повторяли безкритично московську теорію, неначеб-то ми були видумкою німецького імперіалізму.
Війна і революція тепер цілком змінила політичне обличча старої Европи і Азії. Роспалися три великі імперії: Росія, Австро-Угорщина і Туреччина, а імперія німецька, перемінившись в республіку, до того ослаблена, що довгий час не може вона важнішої ролі в світовій політиці мати. Здавалось би отже, що після такого перевороту повинна би зникнути сама славянофільська ідея, бо тепер в відбудованню славянського Інтернаціоналу заінтересовані тільки Москалі. Одначе сила традиції є так велика, що славянофільська ідея, ідея об’єднання всіх Славян, покутує ще в головах деяких чеських і сербських політиків, не дивлячись на її анахронізм. Тому, на наш погляд, треба перевести аналізу, чи ідея об’єднання славянського світу має під собою реальний ґрунт.
Славяне, — коли на них дивитись не з етнічного і расового боку, а з лінгвістичного, налічують около двохсот міліонів і живуть в Середній і Східній Европі та в північній Азії.
Европа, — це суходіл, з Географічного погляду, найбільш розчленований. Цьому ґеоґрафічному розчленованню відповідає також розчленовання з боку етноґрафічного і культурного. Поминувши острови Великої Британії, на котрих, як відірваних від суходолу, мусіло розвиватись політичне, економічно-соціяльне і культурне життя відмінно, як на самім суходолі, стару Европу можна поділити на декілька етнографічних районів. Европейський захід, до якого ми зачисляємо Францію, Еспанію, Бельгію і Голяндію, є переважно романський з незначною тільки Ґерманського меньшістю. Европейська північ, т. е, Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія, переважно ґерманська з незначною тільки фінською меньшістю. В тих двох етнографічних районах немає славянського питання. Тільки в Центральній Европі, до якої треба зачислити Німеччину, Швайцарію, Чехо-Словаччину, Німецьку Австрію, Мадярщину, Польщу, Румунію, Італію і мішанину балканських народів, — Славяне виступають, як важний політичний чинник. Центральна Европа одначе уявляє із себе таку ріжноманітність і яскравість з етноґрафічного боку, що говорити про перевагу одного якогось етнічного елементу не приходиться. Запанувати Німцям в Центральній Европі неможливо, бо проти них стоять романські (Італійці і Румуни) та славянські народи. Ще більшою утопією є славянська геґемонія в Центральній Европі. Ґерманці в Центральній Европі творять всеж таки одну національну індівідуальність, коли тимчасом славяне: Чехи, Словаки, Поляки, Сербо-Хорвати, Словінці — національно здиференціовані, і їх території відділені від себе неславянськими етноґрафічними теріторіями. Так Чехи і Словаки межують з Славянами, перші з Поляками, другі з Поляками і Українцями, але
