відділені Мадярами і Німцями від балканських Славян. І тому про якийсь єдиний славянський фронт тут говорити не приходиться.
Коли-ж не можлива є гегемонія Славян в центральній Европі, то треба взяти під увагу якусь інакшу політичну концепцію. Взагалі, політична гегемонія веде за собою національний утиск. Тепер, коли на світі збірається запанувати демократія, не може бути, тим більше тепер, мови про політичну геґемонію якого небуть етнічного чи племінного типу. Як не як, центрально-європейські Славяне мають неславянських сусідів, з якими приходиться ім зговоритися, а то тим більше, що вони мають спільні економічні інтереси. Вони мешкають на широкім суходільнім мості між Північним морем і Південним Балтиком а Середземним морем, їх вяжуть і об’єднують природні і штучні шляхи, і тому центрально-европейські Славяне повинні радше подумати про центрально-европейську конфедерацію народів, котра має цілком реальні підстави, а не віддаватись славянофільським мріям, котрі то того носять в собі зародки політичної аґресивности.
Інакше становище займають східньо-европейські Славяне,до котрих ми залічуємо Українців і Білорусинів. В нашій статті під назвою: „Братання Народів“ ми вже обговорили політичне завдання східньоевропейських Славян. Ми вказали на те, що зараз же з упадком царату почав під проводом України творитися союз східньо-европейських народів. Зразу розроблювалась тільки ідеольоґія такого союзу. Тепер він вже починає прибірати конкретніші форми. З’орґанізувались або знаходяться в стадії орґанізації нові східньо-европейські держави. — Естонія, Латвія і Литва вже навіть офіціально визнані анґлійським урядом. Це має незвичайне значіння. „Єдіна і нєдєліма“, котра має вихід до Балтійського моря тільки одним петербурським портом, без тих балтійських провінцій не дасться подумати. Самі-ж ті держави не могли-б утриматись перед московською аґресивністю, як би Україна і Біла Русь були віддані Московщині, як її провінції. Не могла-б також в тім випадку утриматись, як самостійна держава, також і Польща, як би вона не зорієнтувалась на захід і не усвідомила собі, що для неї культурно і економічно ближчі і рідніші навіть Німці і Мадяри, ані-ж Москалі, не дивлячись на те, що ці останні неначе-б то Славяне.
Перед московською аґресивністю не могли-б також утриматись кавказькі і закавказькі республіки, хоч би їх самостійність навіть визнали другі великі держави. Тільки бльок народів, які зорганізували- між Східнім Балтиком, Чорнем морем, Каспієм і Кавказом, — ряд національних і демократичних республік, може покласти кінець тому ненаситному московському голодові земель. Орґанізація союзу східьно-европейських народів, орґанізація східньо-европейської конфедерації лежить перш за все в інтересі також центральноєвропейських народів, раз вони хочуть жити самостійно і розвивати кожний з осібна свою національну культуру. Центрально-европейські Славяне: Чехи, Словаки, Поляки і балканські Славяне повинні добре
