з упадком її можна тепер вірити, що недалекий той час, коли Славянство візьме культурний провід в Европі. Романська, анґльсаксонська і германська раса — це раси старші і, на наш погляд, вони вже дали все вселюдству, що могли дати. Тільки Славяне ще найменьше виснажені, і тому можна сподіватися, що так як кілька віків тому назад культурний центр пересунувся з півдня Европи на її захід, так тепер мусить він пересунутися знову з заходу на схід Европи. І це звичайно може принести тільки користь самому московському народові.
Організація союзу східньо-европейських народів має на меті покласти кінець ненаситному голодові земель московського народа положити кінець його політичній екпанзіі. Не значить це одначе, що цей союз має хіньським муром відгородитись від московського народа. З ним всеж таки прийдеться мати культурні й економічні звязки. І саме культурний під’йом Сходу Европи буде мати величезний вплив на підняття культури в Московщині. Імперіялістична політика московської автократії тримала сам московський народ на дні неволі і тьми. Усунення раз на все московського імперіялізму, зредуковання політичного впливу Москалів тільки на їх етнографічну теріторію, причиниться до того, що Москалі бачніщу увагу звернуть на внутрішнє самодосканалепня, а ніж проявлення зовнішньої сили.
Московська теріторія, хоч тепер слабо загосподарована, хоч має дуже рідку людність, вона таки величезна і має, особливо на Сибірі, невичерпані природні богацтва. Вправді сам Сибір не є чисто московський, — знаходяться там також і тубольці, одначе на наш погляд їх жде в майбутності така сама доля, як американських Індіян. Вони не зможуть устоятись перед Славянами, Москалями і Українцями, бо хоч московська етнольоґічна культура в європейській Росії дуже низька, всеж таки на Сибірі, дякуючи насильній висилці найенерґійніших елементів з метрополії, витворився дуже сильний і далеко культурніший кольоніяльний тип сибірського чалдона. І саме ця обставина, що московський народ, там де він плугом, а не мечем, здобував землю, посувався на вищий щабель культури, дає найкращий доказ того, що московському народові не тільки не потрібно поневолювати чужих, від нього культурніших народів, але навпаки, — таке поневолення приносить йому тільки шкоду. Визволення народів Східної Европи з під політичної московської гегемонії дасть'змогу Москалям інтензивніше зайнятись сибірською кольонізаторською політику, дасть змогу їм використати ті невичерпані сибірські богацтва, дасть їм змогу більше як досі працювати, а це буде тільки на користь загальнолюдській культурі.
Як отже бачимо, на розбиттю Росії славянський світ не тільки нічого не стратив, але навпаки, зиськав майже все. В Центральній Европі повстали три славянські держави, котрі мають тепер політичний вплив і можуть вести інтензивну роботу над своїм національний відроженням. Визволилися також і два великі східньославянські народи — Українці і Білорусини, котрі дуже скоро займуть провідне
