Т. 1. Ч. 11.
Відень, 13. березня 1920.
|
В. П. |
Нас обвинувачують в песимізмі. Гріх тяжкий, але не непростимий. Кожен лікар, коли ставить діяґноз, мусить бути песимістом. Слабість є слабість, а не нормальний стан орґанізму.
Наша нація тяжко слаба. Маси темні неосвічені. 80% відсотків анальфабетів не є добрий ґрунт для нормального національного розвою. Чехи майже 70 літ працювали над своїм відродженням. Поляки — сотні літ творили національну культуру. Ми не є національний вундеркінд. Наш розвій мусить підлягати законам природи. А вони безпощадні.
Коли три галицьких „професори“ не можуть погодитись між собою що до орієнтації, — яке ми маємо право вимагати від темного народу ясної світлої політичної думки?
Що ми зробили для прояснення народньої темноти? Нічого!.. За два роки утворили силу плянів. Може й багато шкіл. Але не зуміли забезпечити нормальне життя їх. І так у всіх сферах… Але не в цьому причина нашого песимізму. Темні маси без інтеліґенції, здорової, кожну хвилину готової на самопожертву, дисціплінованої, освіченої і в роботі витревалої — це не є нація! Це гній для других націй. Бо закон Дарвіна всюди закон — гинуть слабші; а перемагають дужчі.
Наша інтеліґенція тяжко слаба на хронічну недугу. Сіфіліс і алькоголізм, сухоти і анемія убивають у хорого волю до життя. Вічно він є під загрозою. Вічно є раб своєї недуги. Хроніки жиють хвилинами, як блиск феєрверку.
Наша інтеліґенція не знає дисціпліни. Убоге життя викинуло на поверх убогих людей. Ми мусіли иноді ставити на п'єдестал те, чому місце було „під спудом“. Кожна така „тріска“ зараз пишається. Скілька сот літ тому назад Грек Прокопій дав дуже вірну психольоґічну оцінку характеру Українців, хоч писав він про наших предків: „… вони дуже люблять свободу і не хочуть нікому служити, а ні бути під чиєюсь владою. Лиш не згідливі і не вміють слухати гадки
