Одначе дальніші події розвивалися ріжно. Українське суспільство виступило активно проти гетьманщини, і спроби Росіян утворити при допомозі держав Антанти з України центр по боротьбі з Совітською Росією не вдалися.
Українські народні маси на протязі одного місяця ліквідували гетьманщину, і Україна стала знову вільною Республикою на чолі з Директорією.
Донські ж та кубанські керуючі кола, рахуючись з страшною небезпекою з боку большевиків, примушені були тимчасово миритись з тою реакційною кликою, яка зібралась коло „Добровольчої армії“, хоч правда уперто і безперестанно боролись за свою державність і в міру сил не дозволяли Денікіну втручатись в свої внутрішні справи.
Результати одначе були однакові.
Директорія Української Народньої Республики, позбавлена, підтримки з боку Антанти, не витримала боротьби на три фронти — і Україна була окупована большевиками, Поляками та „денікінцями“. Дон та Кубань протримались значно довше, але Денікін же своєю реставраційною політикою та реакційним режимом втягнув Донців та Кубанців в військові операції проти України і викликав таке невдоволення в народніх масах поміж селянством і козацтвом, як на Україні, так на Дону і Кубані, при якому годі було вести успішні операції проти Совітської Росії, бо у нього не було ніякого спокою в тилу, а та хвиля повстань, яка відбулася в кінці 1919 р., остаточно підірвала силу Денікіна, як в тилу так і на фронті.
В результаті 1920 рік приніс повну перевагу большевикам, і всі ці три держави — Україна, Дон і Кубань знаходяться нині під їхньою окупацією. Таким чином, ідучи ріжними шляхами на протязі трьох років — вони прийшли одначе до однакової недолі.
Отже нам здається, що вже на часі керуючим центрам цих держав спробувати повести боротьбу зі спільним ворогом не кожному з'окрема, а спільними силами, бо спроби України спертись на Польщу поки що також не дали значних реальних результатів, а заходи Врангеля знову втягнути Дон і Кубань, а також українських повстанців, в свою реставраційну політику також не усміхаються для Донців та Кубанців, як і для Українців, надією на волю та державність.
Союз цих трьох держав диктується цілком об'єктивними, як національно-державними так і соціяльно-єкономічними інтересами.
Перш за все констатуємо, що селянство і козацтво України, Дону і Кубані ніколи не мирилося і нині активно бореться проти большевицької окупації. Отже народні маси явно вороже відносяться до соціяльно-економічної політики большевиків і активно боряться за свою державність та економічну незалежність.
На Кубані маємо коло половини, а на Дону коло третини українського населення. Природні богацтва цих держав являються головною причиною постійної інвазії з боку Совітської Росії. Народне господарство цих країн цілком відмінне від російського. Приналежачи до Чорного та Азовського морів, ці держави мають всі данні до цілком незалежного від Росії економічного розвитку, їхні економічні інтереси будуть завжди суперечними незалежно від того чи иншого ладу в Росії і т. д.
Отже спільність інтересів національно-державних і економічних не тільки нині, а і в будучині вимагатимуть того чи иншого військово-економічного союзу цих держав, як в боротьбі проти Совітської Росії, так і в боротьбі з реставраційними планами Врангеля.
