Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/131

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Тридцять і три роки, товаришу комісаре…

— Чим займаєтесь?

— Годинникарських справ майстер, товаришу комісаре…

— Родина ваша?

— Жінка й синок, товаришу комісаре…

— Де вони?

— Сплять вже, товаришу комісаре…

— Давай їх сюди! — сказав комісар, повернувшись до лікаря, суворо промовив: — Оглядайте їх так, як би оглядали самі себе, або свою рідну маму. Ваша думка мусить бути ясна, стисла і коротка. Решта належиться мені.

— Товаришу Гольденберґе! — сказав лікар. — Роздягайтесь і показуйте себе.

— Я… Я соромлюся… Я, бачте, ніколи при світлі не…

— Пусте… Роздягайтесь…

Хвилин через 5 лікар скінчив свою роботу.

— Ну? — мугикнув комісар.

— Тип самий звичайний. Орґанізм надломаний, як видно, товарищ Гольденберґ в юнацтві грішив онанизмом. Будова грудей нікчемна, серце з перебоями, склад черепа свідчить про виродження.

— Так!… — простяг комісар. — Ну, Гольденберґ, відповідайте на питання.

— Слухаю, товаришу комісаре! — дріжучим голосом, ледве чутно, відкликнувся годинникарських справ майстер.

— Що ви більше всього любите?

— Як то що?

— А так… кожда-ж людина щось любить, захоплюється, стремить до чогось…

— Я… я чесний чоловік і люблю своє діло. Захоплююсь синком, бо він такий славний у мене. Стремлю до того, щоб придбати трохи гроша на чорний день і…

— І тільки всього? — перебив комісар.

— Ні… я ще люблю богато де чого…

— Наприклад?

— Люблю як світить сонце, як цвітуть квітки весною, як співає канарок у клітці…

— А ви знаєте, товаришу Гольденберґе, що клітка для канарка те саме, що в'язниця для людини?…

— Я забув, товаришу комісаре! Я, властиво, люблю ще й жіночу красу. Часами побачу на вулиці гарну панну, то так і йду за нею… Знаєте, приємно дивитися, як у неї під сукнею так, того, теє… рухається…

— Більш нічого? — сухо кинув комісар.

— Ні!… я… я ще люблю, як добре дзвонять годинники, а часами ще й з музикою…

— Досить! — промовив нетерпеляче комісар. — Лікарю! Огляньте, будь ласка, товаришку Гольденберґ.

— Роздягайтесь! — озвався лікар.

— Як так можна?!…

— Роздягайтесь!…

Хвилин через три огляд скінчено.

— Ну? — почулося стеоретипне комісарське.

— Нікчемне істнування! — сказав лікар. — Тип пів флєґматичний, пів санґвіністичний. Активности ніякої.

— Що ви любите, товаришко Гольденберґ? — звернувся комісар до переляканої на смерть жінки.

— Я… я люблю господарство, смачну страву, гарну одіж…

— Це кождий дурень любить! — роз'їритовано зауважив комісар. Кажіть, що ви любите такого, щоб воно було для всіх людей цікавим, або користним?…