хто може. Завзяті „постерунщики“ дуже „ретельно“ перевіряють документи, при чому в селян самі дістають їх з кешені… В мене „провірили“ тричі: перший раз перевіряли по обовязку, другий — „czego pan jedzie do Łuçka?“ — третій — „dla czego pan mówi po chłopsku?“…
…Сонце вже сходило, як потяг підійшов до залізничого двірця занедбаного й забутого Луцька, де колись перед віками кипіло державне життя…
Луцьк повстав ще в часи київського князя Володимира, який збудував тут першу церкву їм. св. Дмитра, створив луцький православний єпископат і посадив тут у 1015 році свого сина кн. Позвізда. Після того, як Святополк Окаяанний убив деревлянського князя Святослава, вся Волинь, а в тім і Луцьк, перейшли до його рук. Згодом кн. Ярослав Мудрий, об'єднуючи українські землі, прилучив до Волині Дорогочин на Підляшшу і посадив у Луцьку кн. Давида Святославича. В 1113 році Волинь перейшла до Володимира Мономаха, а від того часу на Волині і в Луцьку панували Мономаховичі, які й боронили її від перших нападів Половців та Поляків. Пізнійше, коли над Волинью й Галичиною запанував князь Роман, то його син Данило зміцнився тут настільки, що навіть був запанував над самим Київом. Будуючи кріпости, він зміцнив і Луцьк. Після його смерти запанував його син Шварно, який був зятем литовського князя Мендовга, завдяки чому унаслідував литовський престол. Шварно своєю столицею мав Любомль, а в Луцьку в той час сидів кн. Мстислав Данилович. Після них паном всієї Волині й Галичини став унука Данилів кн. Юрій, який називав себе „королем Руси і князем Людомерії“. В 1301 р., в бою з Литовцями під Володимиром він поліг головою і після нього стали княжити його сини — Андрій у Холмі, а Лев у Луцьку. Через якийсь час литовський кн. Гедемин відобрав від Лева Луцьк, а через смерть Андрія Холм сам перейшов до його рук, бо його син Любарт був жонатий на Буші, що походила з роду кн. Романа Галицького. Під час панування свого Любарт збудував тут міцний замок і кріпость, що стало надійною твердинею для всіх його нащадків, які тут жили після нього, яко великі князі литовсько-руські і поширювали межі своїх володінь ген аж за Дніпро.
Коли влада литовських князів підупала і над всім запанувала Польща, Луцьк все-ж таки не перестав бути тим культурним огнищем, де купчилося богато ріжних культурників і процвітало братство. Тепер на місці будинку колишнього братства стоїть невеличка церковця, яку збудовано заходами місцевого православного духовенства. В часи унії Луцький єпископ Кирило Терлєцький був одним з тих, що віддавали своїх „овець“ на поталу „лихом“ пастирям, але згодом, уже під час Хмельниччини, завдяки праці братства, справа православної віри стояла цілком на певному ґрунті. Під час походу Хмельницького на Львів і Замостє, в околицях Луцька оперував зі своїм загоном повстанчий ватажок Колодка, який зруйнував декілько дрібних містечок і погромив самий Луцьк. Після Хмельниччини, Луцьк знову набрав польського вигляду і отці єзуїти збудували тут свого монастиря з колєґією і засновано католицький єпископат, який відає всіми справами костьола на Україні ще й до наших часів. Останнім православним єпископом був у Луцьку перемишлянський Антоній Винницький. Значіння культурного центра Луцьк стратив лише в 1795 році, коли його разом з иншими містами Волині було прилучено до Московщини.
В часи війни 1914-17 р. р., Луцьк переходив з рук до рук, але слідів війни ніяких, не дивлячись на те, що стоїть над р. Стирь, де військові події иноді набірали жахливих розмірів. Весною в 1919 р., під час українсько-польської війни, Луцьком заволоділи Поляки, сповістивши про це населення луцької околиці спеціяльно вивішеним на башті Любартового замку польським прапором… Зараз, після польсько-большевицького миру в Ризі, Луцьк вважається приєднаним до Польші, а тому на цій підставі Поляки провадять тут саму енерґійну працю над споляченням місцевого населення.
Дух цеї „праці“ почувається зараз-же, як тільки вийти з двірця і піти просто першою вулицею. Почувається він в насильно перемальованих вивісках, пахне з ріжного роду розліплених на стінах офіціяльних відозв та наказів і просто
