В невеличкій кімнаті, де знаходиться бібліотека, сидів гурток людей, сучасних луцьких „братчиків“. Невимовно зраділи свіжою людиною. Зараз-же показали все, що мали, і росповіли все, що їх цікавило й турбувало.
Голова „Просвіти“, директор місцевої української ґімназії, д. В-ський і його заступник д. Пащук являються тут найбільш визначеними діячами. Тільки завдяки їх заходам істнує ґімназія, працює „Просвіта“, відчинено книгарню, засновується драматичний театр, закладаються на селах сільсько-господарські т-ва, збільшується кількість філій „Просвіти“ і провадиться боротьба за українізацію собора. Ними же досягнуто деяких полекшень адміністративних, чого нема ні в Ковлі, ні в Рівному.
Секретар „Просвіти“ скаржився:
„Прийшли й зажадали, аби ми зняли вивіску. Звичайна річ, що ми в свою чергу зажадали писаного роспорядженння. Його поліцаї не мали. Тоді ми відмовилися виконати їх бажання і вони самоправно скинули нашу вивіску і забрали з собою. Рада наша склала про це акт і подала його до відповідного начальства, а тим самим часом з'явилася про це у „Впереді“ замітка… Воєвода зараз-же прислав до нас урядовця довідатися, чи є правдою те, що „росписує „Вперед?“… Замість відповіди, йому нагадали про вже поданий йому акт і він ніяково сказав, що це „прикре непорозуміння“. Однаково, вивіски ще й досі не повернуто…“
Ще більше скаржилися члени Ради на місцевих „угодовців“. Один з них сказав:
„Вперед“ приходить не завжди, а „Українського Вістника“ рідко коли й побачиш. За „Волею“ аж до Тарнова посилали, але там сказали, що в них для таборів не вистачає… Натомісць „Р. Краєм“ хоч гать гати. Пачкують його сюди не тільки почтою, але й через „спеціяльних аґентів“. Не що давно один такий аґент, який називав себе членом центр. комітету партії ен-ерів, видав себе за аґента в-ва „Вернигора“ і запропонував нам потрібну кількість книжок для книгарні з певною знижкою. Взявши в нас задаток, він просив приїхати до Рівного, де мав бути цілий ваґон з книжками. Після того бачили його в компанії місцевих „угодовців“ і пана воєводи, як він робив там якійсь „доклади“. Поведінка його показалася не дуже певною, через що саме думали забрати в нього назад даний завдаток, але встиг виїхати з Луцька. Не знайшли його тако-ж і в Рівному, як не знайшли там ніяких книжок…“
На моє запитання, що собою уявляють місцеві „угодовці?“ — мені відповіли:
„Це, переважно, шпики, або нещасні люде. Запомогає їх так зв., „Straž kresowa“, а прислуговуються вони кождому „постерунщикові“. Якось ми були роспочали видавати тижневика „Громаду“. Нам зачинили його на третьому числі, а натомісць стали самі видавати „волинського народнього тижневика“ „Наш Голос“, редактором якого є якийсь бувш. народ., вчитель, Д. Шульга. Цей д. Шульга, майже безграмотна людина, тільки про те й думає, щоб зробити якусь копійчину, а через те часопись такий, як от бачете“…
Дістали з шафи пачку чисел цього часопису й положили перед мною. Відразу кинулися в очі всякі передруки з польських „людових“ ґазет і спеціяльні замітки в дусі „Р. Краю“, як то, мовляв, у нас „добре все складається“ з нашими сусідами і ні одного рядочка про справжнє життя…
Показували помешкання „театру“. Маленька, затишна, чистенька заля. Стіни прикрашено портретами наших письменників і ріжними картинами, роботи просвітянської „художньої студії“. Така-ж, як і заля, маленька сцена, убогі, але гарненькі, декорації і чистенька кімната „уборна“. Не що давно відбувся тут концерт бандуриста Щербини на користь вдов та сиріт. Збір був досить вдалий і допомога з того досить значна.
Завідуючий театральними справами „Просвіти“ д. П., казав:
„З театру й почалося. Сиділи мовчки і ніхто не рипався. Братися за діло не було з чим. З'орґанізували аматорський гурток і дали декілько вистав, що дало змогу найняти помешкання для „Просвіти“, закупити бібліотеку, передплатити ґазети і т. и., Ранійш ще на кооператорів покладалися, але вони всі поробилися зараз звичайнісенькими спекулянтами, через що загинуло в Луцьку єдине
