кооперативне товариство… Тільки й руху, що театральна справа. Зараз вона має на селах найбільший поспіх. В той час, як у Луцьку чистий дохід від вистави в середньому буває від 10-ти до 12-ти тисяч марок, то в таких селах, як от Озденижі, або Тростянець, вистава дає до 30000 чистого прибутку. Сили в нас маються, хор також добрий, але не маємо порядної режисури“…
— А скільки зараз ваша „Просвіта“ має своїх філій? — спитався я. Він взяв кусник паперу й записав мені отаке:
С. Губин: трупа, сцена, хор, бібліотека-читальня; м. Торчин: аматорський гурток, хор, бібліотека; с. Озденижі: амат. гурт., сцена, бібліот.-читальня; с. Полонка: бібліотека-читальня; с. Лаврів: бібліотека-читальня; с. Коршів: бібліотека-читальня; с. Підгайці: бібліотека; с. Жидачин: хор, бібліотека-читальня; м. Володимирець: амат. гурток, сцена, хор, бібліот.-читальня; с. Воротнів: хор і читальня; с. Романів; бібліотека; с. Рожиці: хор, бібліотека-читальня; с. Тростянець: амат.-гурток, хор, читальня і с. Кучків, де філія „Просвіти“ крім того, що з'орґанізувала аматорський гурток і бібліотеку, заклала ще й Сільсько-Господарське товариство. Це т-во вже цілком налагодило куплю й продаж ріжного насіння, але ніяк не може роздобути хоч самої маленької кількости необхідних для хлібороба знарядь, як от коси, серпи, заступи, сапи і т. и.
Вечером відбулося засідання Ради „Просвіти“, на якому обговорювалася справа українізації собора, чому особливо противився воєвода, і обмірковувалися засоби боротьби з „угодовщиною“. Між иншим, було постановлено „Р. Край“ просто не приймати з почти й повертати назад, а місцевий „Наш Голос“ викинути з усіх просвітянських читалень. Натомісць, як мога ширше росповсюдити ту українську пресу, котра стоїть в обороні національних і соціяльних прав українського народу, що зараз знайшовся під владою Польщі.
Одночасно з цим було вирішено звернутися до львівського орґанізованого громадянства з просьбою домогти їм в праці хоч „теплим словом“ у пресі, трохи позичкою книжок та обміном господарських знарядь на насіння. „В осени щось своє матимем“, — казали, — „врожай цього року буде гарний“…
Згадували про безглузду поведінку старих попів, які провадять на селах анти-українську аґітацію. Казали:
„Ранійш ці попи опіралися на свій Синод, Антонія, ґубернатора, жандармерію та поліцію, а зараз сидять, як гробаки в землі, навіть без цього ґрунту і „політиканствують“… Нарід зістався без школи і без хліба, виснажується в роботі, деморалізується роспустою, калічиться чужинцями, а вони про якусь „Матушку Русь“ марять… Піп с. Радомисля в своїй зненависті до „Просвіти“ дійшов до того, що писав доноси польській жандармерії. Коли-ж ці доноси нічого не помогли йому, то він сам прийшов у помешкання „Просвіти“ і галасуючи, що „мазепинцы замышляютъ нисверженіе существующаго госсударственного строя“, — побив вікна… Однаково, є й такі священики, що день і ніч працюють над поширенням національної свідомости в селянських масах, але, на жаль великий, такі священики з дебільшого сидять на дуже вбогих парафіях і мусять не менше працювати, щоб прогодувати свою сім'ю… Переміщувати їх на иншу, ліпшу парафію, без спеціяльної згоди й дозволу воєводи, ніхто не має права… Такого ще не було навіть за старих часів“…
Пізно вечером я йшов з головою „Просвіти“ до його домівки. Йдучи вузеньким пішеходом, говорили про кольонізацію повіту. Майже що тижня прибувають цілими сотнями десь аж з Мазурщини, польські мужики й зачинають тут „господарювати“… Такі волости, як Тростянецька й Рожицька вже повнісенькі цими зайдами. Характерно те, що землю дають не одиницям, а цілим громадам. На тім боці Стохода землею діляться, а тут обробляють її гуртом, наче чого бояться… Кольонізація жовнірами проходить з численними кур'йозами. Раз у раз трапляються випадки, що такий „кольонист“, одержавши від свого уряду коні, плуги і т. и. негайно спродував те все місцевим селянам і безслідно зникав…
