Запорожець Андрій.
Північь на дворі. Тихо, ласкаво
Сяють у небі зірки…
Після бійки крівавої
Лягли відпочити на час козаки…
А я тут на варті
Їх спокій пильную.
Вартую!.. Вартую!..
Зіронька ясна! Місяцю срібний!
Там за Дніпром батько мій рідний,
І мати старенька,
Запитають тихенько
Чи я ще живий, чи може забутий,
Де небудь на полі лежу не заритий…
Скажіть їм відкрито:
Мене не забито
І в північь за ними я тяжко сумую!..
Вартую!.. Вартую!..
Ранок надходе, співають півні…
Ех хоть на хвильку б відпочити мені!
Задрімати на мить…
Але ворог не спить.
О! Брязкнула зброя в темряві, —
Хотять непомітно лукаві
Раптово напасти.
Топіт непевний я чую,
До зброї козацтво!!
Вартую!.. Вартую!..
Жюль Лєметр.
— Ви знаєте, пале канцлере, мою відозву до народу, бо ви її підписували?
Ґраф Мольніц уклонився.
— Ви дозволете мені зазначити, Ваше Височество, що моя контрасиґнація стоїть тільки для посвідчення вашого підпису і ніякого иншого значіння не має.
— Я це знаю, мій пане, і це добре, бо це мою власну думку, виключно мою, хотів я оповістити народові і ви навіть не допомогли щиро виявити мої наміри. Ті страйки, що вже скілька місяців руйнували нашу нещасну країну, здається, кінчаються, але не тому, що фабриканти пішли на дрібні й незначні уступки, а тому, що робітники не мають сили й засобів вести далі цю боротьбу.
Ґраф Мольніц запротестував легенькою усмішкою.
— Так принаймні я думаю, — казав далі Герман. Велике заспокоєння настало з того часу, коли люде довідалися, що, король рішив передати мені всю владу. Народ жде. Всім моїм попереднім поводженням і всім тим, про що люде догадувались і предбачали в моїх поглядах, я взяв на себе щось ніби мовчазне
