жави. Уже з самого цього факту видно, яке велике значіння на Україні має земля, хліборобство, сільсько-господарська промисловість.
От же подивімося, в якій мірі забезпечене землею наше селянство, в якій мірі воно може задовольняти від землі потреби власні й держави.
Тільки-що ми зазначили, що на кв. кіл. людности на Україні приходиться 53.6 душ. Коли-ж розділити землю тільки між самою селянською людністю, так на квадратовий кільометр прийдеться 46.7 душ. А на одну душу припаде землі (лічучи чоловіків, жінок і дітей) 2.14 гектара. Але-ж не вся земля належала до революції працюючому селянству, яке на землі сидить і її обробляє. Коло третини землі на Україні належало заможним власникам та великим панам, значна частина з яких чужинецького походження — Москалі (Великороси), Поляки, Німці, Румуни й инші. Усі ці власники, посідаючи українську землю й користуючись працею українського селянства, діставали від землі великі прибутки.
Коли виключити з загальної площі ту третину землі, що є власністю чужинецьких великих панів і взагалі більш визначних власників, так на душу працюючого українського селянства зоставалося тільки 1.4 гектара. Та й ця кількість землі нерівномірно поділена була між хліборобами: четверта частина хліборобів, коло 9 міліонів селянської людности, володіла половиною землі, що припадала власне трудовому українському селянству; а три четверті хліборобів, коло 30 міл. селянства, володіли другою половиною. Таким чином, коли взяти всю площу землі на Україні, так перед нашими очима розгорнеться ось який малюнок володіння землею.
290.000 кв. кіл. землі належали зовсім невеличкій купці великих землевласників, майже виключно чужинців;
280.000 кв. кіл. належали заможному українському селянству, в кількости коло 9 міліонів душ.
280.000 кв. кіл. належали селянству незаможному, убогому, що живе у великих злиднях і ледве здобуває від своєї праці сухий хліб.
Власники першої ґрупи володіли иноді величезними, можна сказати — казковими маєтками землі, площею до тисячі, а то й більш, квадратових кільометрів. Це майже цілі щвейцарські кантони! Як на приклади таких власників можемо вказати на Пфальцфейна у Таврії, Кеніґа на Харьківщині (обидва Німці), Дурново[1] на Полтавщині. Усі подібні лятифундії оброблялися робочею силою, котру постачало незаможне селянство.
На власника другої ґрупи приходилися землі коло 3.1 гектара на душу, або, пересічно, коло 20 гектарів на господарство, позаяк селянська сім'я числить в собі коло 6 душ. Ці власники більш-менш задоволені були своїм економичним становищем; бо земля, що їм належала, давала їм можливість цілком використати свою працю й давала прибутки, потрібні, щоб задовольнити невеликі власні потреби й виконати обов'язки перед державою й ріжними громадянськими установами.
На одну душу землевласників третьої ґрупи припадало тільки 0.9 гектара, або 5.4 гектара на сім'ю.
Звичайно, кожну з цих великих ґруп земельних власників на Україні можна було би розділити на велике число підґруп для всієї України взагалі й для ріжних її місцевостей і країн з окрема. Але-ж всі ці подробиці зробили-б наш малюнок більше складним, та не змінили б його загального вигляду. Навпаки, щоб яскравіше окреслити стан українського землеволодіння, ми хвилево припустимо, що вся земля, навіть та, що є власністю великих панів, належить трудовому селянству, і подивимося, що вона йому давала-би.
На одну душу селянської людности припадало-би землі пересічно, як ми бачили, 2.14 гектара. 39.2% з цієї площі щорічно оброблялося, а решта лежала під толокою (під паром), під сінокосами, лісами, пастівниками, дорогами, річками, і т. д. Це-б то з усієї землі тільки 0.84 гектара було об'єктом річної праці українського селянина; тільки з цієї площі, що приходилуся на душа, селянин здобував харчі для себе і збіжжя на продаж; друга-ж частина, 1.3 гектара,
- ↑ Спадкоємцем цього маєтку був колишній Гетьман Скоропадський.
