Боротьба поділялася на кілько стадій: перш за все розвідчики і техніки оприділювали місця заражені саранчою і степень зарази, і щорічно робили відповідні „саранчові мапи“, котрі друкувалися і розсилалися по всім ділянкам.
Після цієї підготовчої праці першим методом боротьби з ще не виплодившоюся саранчою було переорювання зараженого ґрунту. Це, правда, вживалося дуже мало через віддаленість цих „залежів“ від населених місць і брак техничних засобів.
По виплодженню саранчі вона, ще мало рухлива, душилася кінними катками, поливалася зі спеціяльних машин спеціяльних „росолом“ палилася спеціяльними машинами нафтою; і т. д. Коли саранча починали похід, тоді вживався спосіб закопу її в ями, длячого дорога їй загорожувалася залізними щитами, котрі ставилися протягом десятків кільометрів. Иноді за браком щитів копався ряд ровів, котрі саранча наповняла повністю і котрі потім засипалися землею. Десятки і сотки тисяч були заняті цим ділом, аж до того моменту, коли саранча підіймалася з землі. Тоді всі зразу кидали працю і розходилися до дому, знаючи добре, що з летючою саранчою немає засобів боротьби, і тільки саранчові розвідчики мусіли пильно стежити, де саранча сяде і де відкладає свої глечики, щоби занести це на мапу наступного року.
Цими методами боротьби вдавалося, або зовсім нищити „свою“ саранчу і приходилося боятись лише зальотної з Персії, або лишалася її така кількість, котра зводила шкоду до кількох процентів передбаченої раніше.
Я не буду утруднювати читачів предположеннями, що могло статися в червоній Хіві і Бухарі і в червонім Азарбейджані, де „на горє всєм буржуям“ міжнаціональна пожежа роздулася до нечуванної сили, що могло там статися з скромною саранчовою орґанізацією і з її працьовниками.
На ділі є лише факт, що контр-революційна саранча, очевидно, діставши значну субсидію від капіталістів Европи, вдерлася на терріторію совітських республік в такі місця, де вона не була вже кількадесять літ.
Можливо, звичайно, що на чолі боротьби з саранчою стане сам Дзєржинський і що Петерс відкриє в Ташкенті контр-революційну саранчову змову, підплачену Францією, і встановить безпосередній звязок її з українським національним рухом; але не вважаючи на всі декрети Совнаркома, аґрономія і ентомольоґія ясно і недвозначно говорять тим, хто їх хоче слухати:
— Сейчас ми відступили на свої позиції початку XX-го століття, а ще трохи, і ми опинилося на половині XIX-го!
Не знаю, чи зрозумів тепер шановний Редактор „Впереду“, який є звязок межи голодом і большевиками, але на далі радив би йому взяти до Редакції якогось хлопчика з бувших ґімназістів, котрий би редаґував його орґан що торкається до природознавства, фізики, хемії і других наук, котрі явно непотрібні вченому докторові з вулиці Руської ч. 3.
|
N. |
Українська Республіканська Капеля, яка довгий час міцно тримала за кордоном прапор У. Н. Р. і з безпорівняним для жадної артистичної одиниці поспіхом зробила два величезних турне по Західній Европі, як виявляється з документів, які є в портфелі редакції, — закінчила своє істнування досить безславно.
Про непорозуміння в Капелі і майбутнє її закриття давно вже ходили чутки як між громадянством, так і в закордонній українській пресі; але позаяк це не виходило зі сфери чуток, то редакція „Волі“ обмежилася зі свого боку лише заміткою про роспуск Капелі і важкий фінансовий стан її членів і чекала з'ясування цієї справи, яка має безсумнівно велике значіння для нашої пропаґанди за кордоном і яка мусить дуже цікавити українську еміґрацію.
