|
М. Царенко. |
6. серпня.
Спав дуже міцно. Коли прокинувся, то „Царь Фердинанд“ стояв на рейді в Констанці. Видко, що це велике місто, але на беріг чомусь нікого не пускають. Хутко знов вийшли в море, а під вечір прийшли до Варни. Білих Французів пустили на суходол, а нас ні. Втікли би ми без дозволу, але біля сходів поставлено трьох вартових Аннамітів, а на зовсім порожній пристані, через кожні десять кроків, розміщено инших, котрі не призадумаються пустити кулю в того, хто захотів би втікти. Та й на кораблі є дижурні. Поставлено цю всю варту тому, що бояться, щоби полонені Болгари не скористали з побуту в своїх краях і не втікли. Хтось з венериків, не маючи на це дозволу, дістався самовільно на пристань, але Аннаміти зловили його і завели назад. Тоді через якийсь час цей Француз вернувся з відром помиїв і вилляв їх через борт на голову бідним Аннамітам, а потім втік. Вартові стояли, так ніби нічого не сталося.
7. серпня.
До цеї пори стоїмо чомусь в Варні. Погода гарна, але на беріг нікого з нас не пускають і це починає усіх злостити. Що — ми вязні якісь, чи що? А може і справді попали ми в „брудну історію“?
8. серпня.
Так міцно спав, що не чув, як вийшли в море. Пливемо в чистому морі, землі не видко. Море не спокійне; по ньому скачуть баранці. Починає трохи колихати.
11. серпня.
Третій день вже нічого не писав в щоденникові, бо цілий час захоплювався чудовими вражіннями. Зараз сижу вартовим на сіні, а тому маю кільки вільних хвилин. Вчора о 5 год. веч. по царьгородському годиннику почали ми входити в Босфор. Що це була за красота! Які краєвиди! Не вистарчає слів, щоби їх змалювати — треба бачити все на власні очі. Ми, як дурні, кидалися од одного борта до другого, роздивляючись то на мальовничий беріг з остатками старовинної фортеці, то на яку небудь модерну білесеньку віллю, котра, здається, приліпилася до крутого, як стіна, берега і лише ледве помітна, перериваючася, стежка вказує на можливість зносин з рештою світа. То раптом появлялася глибока затока, схована до цеї пори уступом гори і видко було ціле місто, — сотню другу будинків, — котре розташувалося на краях цієї затоки. То знову раптом, ак в байці, проходили ми біля якогось великого міста на европейській стороні. Вулиці його підходили до самої води і на них видко було закутані постаті Туркинь і Турків в червоних фесках. Пізніше Босфор почав вузитися; і зі всіх боків на нас дивилися довгі джерела ґіґантських гармат. Де тут пройти кораблеві під ворожим вогнем! Починаємо входити в рейд, де стоять аліянтські дретновти. Кругом нас велика кількість океанських пароплавів під всілякими прапорами. Що хвилі проносяться мимо нас з азіятського берега і з численних островів невеличкі колесні пароплави, повні повнісенькі Турками. Сьогодня якесь свято і всі спішаться на забаву на европейський беріг. Царьгород видко, як не може бути ліпше. На першому пляні Стамбул, за ним Золотий Ріг, а там і Ґалата. Наш пароплав окружили численні човни з овочами, їжою, ґалянтерією, порноґрафічними картами. Іде жвавий торг. На шнурку, в невеличкому плетеному кошикові опускаються гроші в човен, а потім тим самим кошичком витягяється закуплений товар. Овочі незвичайно дешеві.
12. серпня.
Велика радість! Нас висаджують на суходол, бо далі ми поїдемо иншим кораблем. Як-би не це, то напевно не прийшлося-би ступити ногою в Царьгороді з таким проклятим начальством — ніхто не звернув на нас ніякої уваги підчас цілої подорожі. Ніхто не зайшов навіть подивитися, як ми розмістилися в трюмі. Ні, навіть в старій російській армії старшини більше думали за солдатів. Ну, та
