про Михайла Івановича мають для мене свою особливу цінність і приємність, позаяк вони зв'язуються і переплітаються з подіями та вражіннями мойого особистого життя.
Покійний професор був занадто видатним діячем в історії розвитку наукової думки та в суспільному рухові; і це покладає на тих, хто його знав, моральний обовязок зберегти свої спостереження і зробити їх суспільним добром: може їх використає в майбутньому біоґраф цеї славнозвісної людини.
Імя Михайла Івановича стало для мене близьким і дорогим ще за часів російсько-японської війни. Я вчився тоді в Житомирській гімназії. Ми страждали і озлоблялись під тягарем тяжкого і ненависного поліцейського режіму, котрий процвітав в той час у нас в ґімназії. Та непомітно, серед військових катастроф, щось зломилось в цьому механізмі насилля. Жити стало лекше. Ми почали цікавитись подіями зовнішнього життя, улаштовувати таємні зібрання. Хвиля подій захоплювала нас. Ми жадливо ловили призвища людей, які, як нам здавалось, були призначені будувати нове життя. Москва і Петербурґ були тоді центрами опозіційних течій. Ми читали про з'їзди городських та земських діячів. Промайнули призвіща Мілюкова, Петражицького, Туган-Барановського, та инших.
Вони були далеко від нас; але ми слідкували за їх промовами і з'їздами, слідкували з любовю і надією. Імя М. І. Туган-Барановського стало для нас особливо дорогим. Він був політико-економ і соціяліст; а з цими поняттями ми зв'язували увесь зміст насунувшихся подій.
Коли я став старшим, мої погляди на життя змінились в багатьох точках; але ж все-таки, слухаючи лекції Михайла Івановича в Петербурзькому Універсітеті в 1909 році, я бачив, що наші ґімназіяльні вражіння були правдиві, і що для молоді Михайло Іванович був самим любимим учителем.
Хто вчився в Петербурзькому Універзітеті, той, звичайно, пам'ятає і його лєкції.
Безмежно-велика актова заля Універзітету заповнена слухачами за довго до початку лєкції. От почулись оплески; і показалась велика, трохи сутула, фіґура Михайла Івановича, який з трудом пробирається до кафедри, що стояла біля одної з колон.
Своїм трошки глуховатим, але для нас надзвичайно милим голосом він читав нам лєкції по самим складним і абстрактним питанням політичної економії; або, навпаки, переходив на близькі і хвилюючі нас теми, наприклад, про Чернишевського, про общину; та инше.
Ми слухали його, затаївши дихання. Ми не зауважували, як летить час; і вкупі з нашим вчителем стреміли думкою до ідей великих економистів; або плутались в роковому крузі аґрарного питання, котре як раз в той час пробував розрішити Столипін.
Михайло Іванович читав завше живо і хвилююче. Я не пам'ятаю ні одної із його лєкцій, яка б пройшла мляво або нецікаво. При цьому він не робив жадних заходів, аби створити особливу близькість між собою і студентами. Але ця близькість виникала сама собою. Після млявих і нудних лекцій вчителів провінціяльних ґімназій було так радісно бачити і слухати професора, який хвилюється і горить священним вогнем науки. Нас уносив і чарував високий польот його духовних інтересів. Його розум, європейські-вихований, ясний і прозорливий, був зогрітий теплом його доброї, завше жвавої і чуткої душі. Чаруючий вплив його особи на студентів був надзвичайним.
Твори і лекції инших професорів того часу відкривали нові для нас горізонти. Ми цінили іх як першорядних вчених. Але все це не можно було порівняти з нашим почуттям до професора Туган-Барановського. Михайло Іванович, скромний і вільний від всякого єтікету, був близьким кожному з нас. Його наука споріднена була в наших очах з його особою.
При Універзітеті істнував кружок політичної економії. Керували їм при мені сам професор і С. І. Солнцев, який був пізніще професором Томського і потім Одеського Універсітетів.
Михайло Іванович ставився дуже уважно до своїх обовязків і акуратно відвідував засідання кружка. Самий кружок був дуже популярним в Універсітеті;
