Але разом з тим, щиро дякуючи авторів запитання за їх ініціятиву, особливо цінну для нас при надзвичайно тяжкім становищі Тарнівського центру, я прохав би відложити ту справу ad Kalendas Graecas, принаймні до того часу, коли Ваші урядовці і Ви самі не будете уподоблятися Абрумовій коняці, що „годувалась“ одними ґазетами, а перейдете на більш раціональну дієту.
Наша національна справа не в такій стадії, що б її можна було перевести коштами тої чи иншої окремої людини або гуртка людей. І я розумію благородний порив ґрупи членів Р. Р. Але разом з тим, щиро дякуючи за їх добрий намір, цілком його не поділяю.
Прошу приняти запевнення в великій пошані до Вас, п. Професоре.
В. Піснячевський.
22. червня 1921 р.
В Тарнові на Галичині, в місці осідку Уряду У. Н. Р., на початку цього року заснувалось видавництво під назвою — „Українська автокефальна церква“ — під редакцією проф. І. Огієнка.
Видавництво жваво працює: намічено до видання до 40 брошюр, серед яких значна частина є переклади молитов і церковних служб.
Вітаємо це видавництво, бо наша церковна література остільки бідна, що найменча книжечка вже є цінною, а особливо треба вітати переклади служб і взагалі Св. Письма на українську мову.
Дякуючи енерґії проф. І. Огієнка (він же й Міністр Ісповідань), Української Церковної Ради та Кирило-Методієвського Брацтва вже зроблено багато великих і цінних перекладів Св. Письма, на пр. ще торік зроблено переклад „Дєяній апостольських“, що вже під торішню Пасху вичитувались в церкві Камянецького Універсітету.
До редакції „Волі“ останніми днями поступило коло 10 брошюр цього видання — з нумерацією видавництва.
№ 1. Прохання до патріарха Царгородського благословити автокефальну українську церкву. Тарнів. 1921 року. 10 стор.
В цьому проханні, поданому в французькій та українській мові, й заадресованому „До його Святійшества, Найсвятішого Патріарха Царгородського, Архієпископа Нового Риму“ українська церква характеризується, яко церква національна, по устрою своєму народня церква Бога Живого, по правовому станові автокефальна і по науці щиро православна, що хоче бути з церквою Царгородською, як зі своєю старшою сестрою в каноничнім єднанні.
Нагадавши коротко історію відносин і співжиття української церкви з Вселенськими Патріархами до 1686 р. а також про те, що перетерпіла укр. церква від Москви, „прохання“ висловлює бажання, щоб Святий Царгородський Патріарший престол і зараз підтримав наші всенародні зусилля оберігати Українську Автокефальну Православну Церкву, як він допомагав їй в часи діяльности наших славних церковних брацтв в XVI. і XVII. вв.
Закінчується прохання двома конкретними дезідератами:
а) прислати на Україну свого представника, як це зробив Папа, приславши монсіньора Дженоккі, і
б) не одмовити в хіротонії (посвяті) православного українського епископа, коли буде надіслано до партріаршого престолу обраних нами кандідатів.
№ 3. Проф. І. Огієнко. — Українська вимова, церковно-славянського богослужебового тексту. — 18 стор. Цю ж брошюру видано й як № 4 „Вістника Міністерства Ісповідань У. Н. Р. за 1921 р.“.
Це є власне обіжник до єпископів про негайне й неодмінне, до часу остаточного перекладу богослужбових книг на українську мову, вживання за службою в церкві української вимови в співі й читанні.
