Отже чому би нашому громадянству не станути щільніш коло цієї величезної праці?
В самому тільки Відні — головному центрі української еміґрації — ми маємо своїх правників з великим теоретичним і життєвим досвідом; маємо багато инших фаховців. Так само в Берліні, Празі й по инших містах…
Так чому б нам не використати наших сил, чому б нам, кажу, не станути міцно коло такої спільної національної, продуктивної праці?
Така орґанична праця формувала би нашу національну думку, щільніше гуртувала б громадянство, привчала би до уміння знаходити компроміси, визивала би до нас повагу чужинців…
Частина нашого громадянства, що правда, стоїть на ґрунті, з якого ні одного клаптика не схоче подарувати своїм супротивникам — це наші максималісти з лівого і правого боку. Але ж і їх думки можуть мати вплив на осередкові течії української думки. От наприклад, українське громадянство найменш свідоме у тому питанню, про яке найбільш сперечається, — про орґанізацію держави по правилам радянської соціялістичної системи, і це шкода, бо з усякого навіть найбільш негативного соціяльно-політичного з'явища можна витягти шось добре. І Станіслав Дністрянський тричі має рацію, коли він каже, що при складанню констітуції української держави треба би було звернути увагу на констітуцію радянської Москівщини.
Так чому би нам, справді, замісць того, щоби ділити шкури невбитих і навіть казкових ведмедів, не прийти нарешті до об'єднання коло одної мети — коло будування умовин, сприяючих здійсненню рідного і святого для всіх нас ідеала — Суверенної Незалежної, Великої, Соборної України, — де всі ми, від найлівішої течії до найправішої, будемо мати змогу вільно працювати і на культурно-національному, і на партійному ґрунті?..
Прохаючи шановних читачів вибачити мені, що ухилився на бік, вертаюся до моєї теми…
Нижче я подаю текст проєкта „Констітуції Української Федеративної Республіки“, який у стислій короткій формі зводить до купи більшість висловлених отут міркувань про устрій Української Держави. Але скажу ще два слова про ті умовини й про той порядок, у якому посуватиметься будівництво держави. Разом з иншими авторами гадаю, що будувати все треба знизу… Коли б міцно увільнилася од ворога тільки одна область, навіть тільки один повіт! — з організації громад у повіті й повітового самоурядовання треба би й почати. Коли увільниться ціла область — орґанізується суверенна обласна виконавча й законодавча влада. Коли увільниться друга область — маємо умовини для організації першої всеукраїнської федеральної влади. Якою ініціятивою і якою реальною силою усе те буде здійснюватися? На таке запитання тяжко подати, при сучасних умовинах, певну конкретну відповідь. Звичайно, найголовніший фактор — місцева людність, а потім — якась військова орґанізація: може повстанці з популярним отаманом на чолі; може С. Петлюра, коли він прорветься на Україну і об'єднає повстанців та населення; може, після упадку большевицької влади в Москівщині, так само упаде вона й на Україні; може буде щось инше… А що воно буде, що воно прийде — і в недалекому вже часі — сумніву бути не може!
Отже, коли вдарить грім, коли прийде слушний час, коли батьківщина покличе всіх дітей своїх до державного будівництва, ми, українська інтеліґенція, повинні будемо станути до праці з якимсь певним, або певними світоглядами на загальний архитектурний стіль і на детальне росплянування майбутнього українського будинку…
Ця невеличка росправа є однією з багатьох уже спроб з'ясувати поставлене на чергу питання.
Арт. 1. — Українська Держава іменується і, відповідно цій констітуції, є Українською Федеративною Республікою.
