Ансельм. Гаманець?
Маскариль. Поцілунок! Я хотів сказати — поцілунок.
Ансельм. Ага так-так. Ну, слухай: коли ти її побачиш, то вихвалюй мене перед нею на всі боки.
Маскариль. Та я вже постараюся.
Ансельм. А щоб ти був пильніший, то от…
Маскариль. Ах, нетреба!
Ансельм. Ні як же-ж таки так?
Маскариль. Ні, ні… Я не за гроші буду старатися.
Ансельм. Я знаю, але все ж таки…
Маскариль. Ні, пане добродію: я чесна людина, й ви мене ображаєте.
Ансельм. Ну, як що так… (іде, вертається). Але я все ж дам тобі трохи грошенят, щоб ти купив моїй любці що-небудь — ну, перстень там, чи ще щось…
Маскариль. Ні, ні, ні… Я це сам зроблю, без ваших грошей. У мене як раз тепер є такий перстень, а ви мені заплатите потім.
Ансельм. Ну, добре. Але пам'ятай, вихваляй мене перед нею на всі боки.
Лелій (входить, підіймає гаманець). Чий це гаманець?
Ансельм. О, боги! Це мій! Бач — випав з кишені. А я думав би, що його вже вкрадено. Дякую, дякую сердечно. Побіжу скоріше до дому та сховаю. (Пішов).
Маскариль. Добре прислужилися. Так добре, що хоч здохнути.
Лелій. Правда? Без мене — пропали-б у нього гроші.