Маскариль. Правда. Ви сьогодня надзвичайно розумні і все робите просто таки бездоганно. І ми дуже далеко підемо вперед, тільки робіть далі все так саме.
Лелій. А що-ж таке? Що я знову зробив лихого?
Маскариль. Дурня втяли, кажучи по простому, от що. Не має ні коп'я, чує що нас давлять з усіх боків — і от, коли я хочу підживитися, беру на себе увесь сором…
Лелій. Як? Це ти?..
Маскариль. Ну-да! Це-ж для нашої невільниці я діставав гроші, а ви от як прислужилися.
Лелій. Ну тоді я дуже винен. Але хто-ж міг догадатися?
Маскариль. Так, так, треба великої догадливости.
Лелій. Ну, хоч би знак ти мені зробив, щоби я знав у чім річ.
Маскариль. Це мені на спині очі треба мати. Ради бога, дайте мені спокій, і не плетіть більше дурниць. Другий на моєму місці давно би вже кинув, але я ще постараюся щось зробити: може вдасться, коли ви не вмішаєтесь.
Лелій. Ні! Обіцяю тобі, що не буду більше мішатися ні словом, ні ділом.
Маскариль. Добре, добре, побачимо. А тепер ідіть, бо я задумав тонку штуку з вашим татусем, а от він як раз і йде. (Лелій пішов).
Пандольф. Маскариль, це ти?
Маскариль. Я, пане.
Пандольф. По щирости кажучи, я дуже незадоволений з мого сина.