Сторінка:Все не в лад (1924) Мольєр.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
Перед домом Трюфальдена.
 
ЯВА ПЕРША
 
Маскариль, Лелій.
 

Маскариль. Ну, останній раз я вам уступаю й згоджуюся. Я таки дуже податливий. Коли би природа зробила мене дівчиною — самі уявіть, що би тоді було… Але тільки не втручайтеся, бога ради, в мої діла. Ще тепер я може й поправлю справу, але коли щось мені ще накапустите, — хай вам чорт.

Лелій. Ні, я вже буду обережний, не бійся. От тоді побачиш.

Маскариль. Пам'ятайте-ж! Оце я надумав так. Таточко ваш щось дуже довго вагається вмірати, так оце я його одправив на той світ — на словах, на словах, розуміється. Бо я пустив чутку, що він умер. А його самого відправив на хутір, сказав йому, що там викопали скарб. Отже, його нема, ми положимо в домовину чучело, і тепер ваше діло буде відограти добре скорбного сина. Глядіть же, не помиліться (Пішов).

Лелій. Сказати правду, чудну штуку він надумав, але хто любить, для того всі шляхи добрі. Коли навіть злочин можна вибачити любовію, то що вже говорити про невинну хитрість, вигадану Маскарилем  Але глянь — який він молодець: уже тягне Ансельма. Ану, як я заграю скорбного сина. (Відходить на бік).