Маскариль. Ця новина мабуть дуже вас здивувала.
Ансельм. Ще-б пак!
Маскариль. Само собою, це він зробив неправильно.
Ансельм. Ну-да — навіть не похворів. Ну, а як Лелій?..
Маскариль. Він уже й не говорить. Ходить увесь у синяках і хоче піти в яму за своїм татом. От тому, мені здається, треба скоріше поховати покійника, щоби Лелій не встругнув, чого доброго, якої штуки.
Ансельм. Ні, все-ж таки треба підождати хоч до вечора, а то так можна й живого поховати.
Маскариль. Ну, за це я вже ручаюся, що він таки здорово вмер. Але от у чім річ. Лелій хоче хоч трохи потішити батька добрим похороном: нехай старий подивиться, як шанують його по смерти. Спадщина, правда, зосталася велика, але що Лелій новак у цих справах та й майно його здебільшого не в цих місцях, а що тут єсть, те в цінних паперах — то от Лелій хотів просити вас, чи не позичили-б ви йому хоч стільки, щоби справити добрий похорон батькові.
Лелій (наближається). Ах!.. (Плаче).
Ансельм. Ну, годі, годі… Що-ж — така наша людьська доля.
Лелій. Ах!..
Ансельм. Смерть нікого не жалує.
Лелій. Ах!..
Ансельм. Всі там будемо.
