Леандр. Та вн не горячіться. Бо я не дозволю його бити.
Лелій. Як? Я не смію покарати свого слугу.
Леандр. Якого вашого слугу?
Маскариль. Ой, боже!.. Все виявиться.
Лелій. А чий же хіба він слуга?
Леандр. Мій.
Лелій. От тобі й маєш! Як же це так?
Маскариль (тихо). Послухайте…
Лелій. Що ти там шепочеш — я нічого не розберу.
Маскариль (у біх). О, господи, який же він дурень! Моргаю, моргаю — нічогісінько не розуміє.
Лелій. Це ви мені, пане Леандре, очки вставляєте, бо Маскариль був і єсть мій слуга.
Леандр. Та хіба-ж ви не прогнали його від себе?
Лелій. Нічого не розумію.
Леанр. І хіба ви не били його немилосердно?
Лелій. Я?.. Та що ви — смієтеся наді мною, чи що?
Маскариль (у бік). Ну-ну, далі, далі. Добре з тобою діло робити, ой як добре.
Леандр. А-а!.. Тепер я розумію.
Маскариль. Пане добродію… пане добродію… Та він сам не знає, що говорить… У нього-ж знаєте, о тут… теє…
Леандр. Ні, ні, ні — я вже зрозумів. І слід би тебе оддубасити добре, але за твою ловкість, я прощаю тебе. Ну це ще дуже дешево мені усе обійшлося, — могло бути гірше. Ну, до побачення, пане добродію. Другий раз мене вже не піймаєте ні на які гачки. (Пішов).
Маскариль. Добре, добре, мій паночку, ведіть свою лінію так і далі.
