люблять, коли їм нагадують про смерть: кожному-ж хочеться ще пожити. Отже й ваш тато дуже розсердився на мене за мою вигадку. Кажуть, що він хоче посадовити мене в тюрягу, але мені щось не хочеться туди сідати: боюся, що там мені так подобається, що трудно буде вийти. Та й не тільки ваш тато, а й ще багато всяких людей точать на мене зуби: добродійність завжди була гонимою.
Лелій. Але я буду просити за тебе тата, тільки-ж і ти, дивись, зроби те, що обіцяв. (Пішов).
Маскариль. Добре, добре. Ох, після такої праці варто-б і спочити. Та воно й можна на де-який час припинити роботу: Леандр нам тепер не перешкодить, за Селією дивляться добре…
Ерґаст (входить). А я тебе шукаю. Ну, брат — новина!
Маскариль. Яка?
Ерґаст. Чи нема тут кого, щоб нас підслухав?
Маскариль. Та нема нікого.
Ерґаст. Ну, так слухай. Я знаю усі твої плани, знаю, що твій пан залицяється до Селії, і тому оце кажу вам: не зівайте. Леандр задумав викрасти Селію і все вже підстроїв. Він думає пробратися до Трюфальдена з приятелями під видом масок.
Маскариль. Ага. Ну, то це йому не вдасться. Я зумію викрасти Селію у нього з-під носу. Він ще не знає моїх здібностей.
Ерґаст. Ну, то я вже йду. Прощай.
Маскариль. Спасибі за вістку. Коли все скінчиться — моя випивка. Треба не впустити нагоди й попробувати одну штучку. А-ну лишень, замісць Леандра переодягнуся я в маску. Костюми у мене єсть, приятелі знайдуться — і ми викрадемо Селію
