Лелій. Ну, Леандре, ми ще поборемося з тобою! Ще будемо бачити, хто подужає! Знай, що я зі свого боку напружу всі свої сили. А, Маскариль!
Маскариль. Що таке?
Лелій. Погано, брат. Леандр закохався в Селію й таким чином стає мені на дорозі.
Маскариль. Леандр любить Селію?
Лелій. Та любить же, кажу тобі, от тому й прошу тебе помогти. Я-ж знаю, що твоя голова просто сотворена на такі діла й для неї нічого тут трудного нема. Тебе би просто слід назвати королем усіх слуг на землі.
Маскариль. Буде вже, досить з мене солодких слів. Коли ми потрібні, то ми й такі й сякі й немазані, а як тільки трошки щось не в лад — то по пиці.
Лелій. Ти мене просто ображаєш цими словами. Але вернімось до справи. Ти бачив оту Селію? Ну, чи можна-ж зістатись рівнодушним, поглянувши на неї? Скільки благородности в мові, в обличчі! Я певен, що вона не просто невільниця, а щось безмірно вище.
